Ответ:
як корова язиком злизала
битися, як риба об лід
личить, як корові сідло
користі, як з козла молока
робить, як сліпий дивиться
росте, як на дріжджах
крутитися, як білка в колесі
носитися як курка з яйцем
як кіт наплакав
добре, як голому в кропиві
як вареник у сметані (у маслі)
як сніг на голову
як води в рот набрати
Объяснение:
Метафора в думе буря
Эпитет буря на Черном море
Гипербол нету
Повість Михайла Стельмаха «Гуси-лебеді летять» створена на глибокій народній основі, та й сам характер цього твору пов'язаний з рідною українською природою, з казкою та піснею. У повісті письменник дуже цікаво та яскраво розповів про часи свого дитинства, відобразив взаємини з однолітками і стосунки з дорослими.Не кожному з нас буде що розповісти своїм нащадкам, не у кожного з нас буде таке цікаве та наповнене життя, як у М. Стельмаха. Та кожен з нас повинен прагнути до того, щоб зробити своє життя не менш цікавим і яскравим, ніж у автора повісті, оповідь у якій ведеться від імені головного героя твору – хлопчика на ім’я Михайлик. Вже з перших рядків зрозуміло, що Михайлик – це сам Михайло Панасович Стельмах у дитинстві. Дитячі роки письменника припали на важкі двадцяті роки минулого століття, роки, коли відбувалося важке становлення нової радянської держави, роки, які супроводжувалися холодом, голодом і злиднями.Михайлик дуже цікаво розповідає про своє життя серед близьких та рідних йомулюдей, про своє ставлення до всього, що відбувається навколо нього, про своє ставлення до подій, свідком чи учасникяких йому самому доводиться бути. М. Стельмах розкриває образ Михайлика різноманітними засобами.Письменник використовує розповіді інших героїв повісті – розповіді про вчинки Михайлика, про ставлення до нього батьків, бабусі, дідуся, дядька Себастьяна тощо, а також такий цікавий прийом, як самохарактеристика. Хлопчик дуже любить легенди та казки, які розповідають йому бабуся та дідусь Дем’ян. Мабуть, завдяки цьому світ навколо хлопчика іноді здається йому якоюсь чарівною казкою. Казковими Михайлику ввижаються дятел на старій груші і перепілка в житі, запах різних трав у лісі та аромат жита у полі, зорі у високому небі та домашні тварини на подвір’ї. Все це хлопець любить и розуміє, як ніхто інший. Михайлик тонко відчуває красу природи, оберігає її і шанує.<span>З великою любов’ю та пошаною хлопчик описує людей, які виховали в ньому любов до книги, праці, краси й добра в житті. Це і матір з батьком, і дядько Себастьян, а особливо – дідусь Дем’ян з бабусею, спогадам про яких присвячена не одна сторінка повісті. На все життя запала в душу хлопцеві картина розставання з бабусею, яка не надовго пережила дідуся, картина її останньої вечері зі своєю родиною: «При поганенькому, бензином заправленому, сліпаку востаннє вечеряла зі своїм родом бабуня. I хоча її думи i очі вже летіли у небо, ніхто не вірив, що вона прощається з світом: адже i мастила, i прибирала сьогодні в хаті, i нічого, крім душі, не боліло в неї». І вже тоді, навіть не усвідомлюючи цього, маленький Михайлик зрозумів, що «напевне, біль душі – найстрашніший біль» у житті людини».</span>
Аналіз вірша В. Голобородька «З дитинства: Дощ»
Тема: звернення ліричного героя до дощика, щоб той його не намочив. Ідея: возвеличення прагнення хлопчика порозумітися з дощиком. Основна думка: з раннього дитинства кожна людина повинна осмислено сприймати будь-яке явище природи.
Жанр: поезія зі спогадів дитинства поета, поезія-замовляння.
Художні засоби В. Голобородька «З дитинства: Дощ»
Повтори: «дощику, дощику», «щоб ти…», «я тобі…».
Метафори: «дощик ловив.., розкидав.., ходив.., розчісував».
Сaнько стояв посеред двору і обурено сопів носом. Знову мaти зaгaдaлa йому стерегти курчaт! Всі воронівські хлопці, мaбуть, уже подaлися до річки. Хто просто купaється, хто ловить рaків під берегом, a хто взяв кaмінь і з очеретиною в роті сидить під водою - вдaє, ніби ховaється від тaтaрського нaбігу. А Грицик, нaйліпший Сaньків товaриш, пaсе зa селом пaнські телиці. Себто лежить горілиць нa трaві і свистить до небa. Чи розшукує нa узліссі грушки гнилички. А він, Сaнько, мов мaлa дитинa, мусить пaсти курчaт. - Щоб вaм добрa не було, - стихa, aби не почулa мaти, буркотів Сaнько. - Шулікa б вaс схопив! Хочa йому й зaгaдaно оберігaти курчaт сaме від шулік. Щопрaвдa, Сaнько здогaдується, що спрaвa тут не в курчaтaх. З того чaсу, як у березні пішлa чуткa про новий тaтaрський нaпaд, мaмa геть втрaтилa спокій. Хочa не зa себе вонa боїться. Минулого року билaся поруч з воронівськими чоловікaми. Кaжуть, що порішилa тоді aж трьох тaтaр-нaпaдників.