Повiсть Григора Тютюнника Климко переносить читача у тяжкi часи
фашистськоï окупацiï Украïни, вiдкриваючи дещо призабуту
сторiнку нашоï iсторiï. Головний герой твору Климко — це
хлопчик, що йде за багато кiлометрiв про сiль, щоб потiм продати
ïï та врятувати вiд голоду улюблену вчительку з донькою-
немовлям i себе з другом.
Климко вiдважно йде дорогами вiйни, сповненими небезпек, перемагаючи в
собi страх, перемагаючи iнколи фiзичне безсилля та хворобу. За вiком вiн
був нашим однолiтком, тому так боляче вiдчуваєш серцем усi його
страждання, вражаєшся його витримцi i недитячiй мудростi. А ще,
здається, неначе примiряєш на себе ту важку подорож Климка i
вчишся у нього рiшучостi та милосердю .
Це милосердя беззахисних дiтей вiйни стало головною темою повiстi. Автор
розповiдає про зустрiч на базарi Климка та Зульфата зi своєю
вчителькою, яка з малою дитиною опинилася в безвиходi. З цього часу у
друзiв зявилося благородне бажання допомогти ïй, i вони беруть на
своï слабкi плечi усi турботи про Наталю Михайлiвну з Олею, стають
ïх опорою. Саме опiкуючись ïх життям у першу чергу,
вирушає юний герой новели Климко у далеку дорогу, Климко з шевцем
рятує пiд час облоги на базарi незнайому дiвчину вiд Нiмеччини,
хоч мiг розплатитися за це життям. I ми розумiємо, що справжнi
люди залишаються людьми навiть в екстремальних ситуацiях, виявляючи
спiвчуття й милосердя до iнших.
Пiзнiше ми бачимо Климка пiд час перебування у тiтки Марини, яка
виходжувала його в гарячцi i хотiла навiть залишити в себе всиновити.
Але хлопчик, хоч йому i подобалося у доброï жiнки, не погодився, бо
вiдчував вiдповiдальнiсть за життя дорогих йому людей. Менi
здається, що у цьому епiзодi дуже виразно показується
доброта i самовiдданiсть людськоï душi моïх спiввiтчизникiв-
украïнцiв.
Та найважливiшим, на мiй погляд, є заключний епiзод новели
повернення Климка з торбиною солi на станцiю, допомога радянському
полоненому i смерть хлопчика. Пiсля небезпечноï дороги, пiсля
важких випробувань, сповнений радiстю, повертався назад Климко з
дорогоцiнною сiллю. I тут пiдстерегла хлопчика невблаганна смерть, як
пiдстерiгала вона на тих воєнних дорогах багатьох його ровесникiв.
Та навiть у цю судну годину Климко постає людиною, що дбає
не про себе, а про iнших. Забувши про небезпеку, вiн показує
радянському полоненому воïну, куди втiкати. Тут i скосила його
черга з нiмецького автомата: Вiн упявся пальцями в дiжурку на грудях,
тихо ойкнув i впав. А з пробитого мiшка тоненькою цiвкою потекла на
дорогу сiль.
Перед очима ще довго стоïть ця цiвочка солi, а серце заповняє
безмежна туга i любов до хлопчика з безкорисливою, милосердною i
вiдчайдушною душею, що жила для добра. Любов до всiх дiтей вiйни, якi
<span>виявляли таке милосердя, яке й дорослим iнколи було не до снаги.</span>
Одного разу вранці виходиш на вулицю й відчуваєш особливу прохолоду. От і осінь. Хоч сонце все ще яскраво світить, але вже не пече по-літньому. І вітер якось по-іншому колише дерева. І небо змінилося - ніби стало ближче. Сонячне світло пом'якшало, пожовкло, воно більше не сліпить очі.
Зате радують око осінні вбрання природи - жовте, багряне, золоте листя дерев і кущів, строкаті квіти, ніжно-солом'яна суха трава. Ось яскраві яскраво-червоні ягоди шипшини, грона горобини, геть вкриті солодкими ягодами китиці винограду, рум'яні яблука а золоті груші у садах, забавні парасольки-гриби під деревами в лісі...
І повітря змінилося. Тепер воно наповнене новими осінніми пахощами - запахом сухої трави, опалого листя, вогкості, стиглих яблук, осінніх квітів, винограду. У лісі пахне хвоєю та грибами. Повітря ніби стало чистішим - це зник запах розпеченого асфальту, влігся після дощу пил. Відчувається свіжість і прохолода.
Осінь і звучить по-особливому. Шумить вітер, дощ дзвенить, шарудить опале листя. Вже не чутно літніх пісень цвіркунів, але як і раніше дзижчать бджоли й оси, ласуючи стиглими грушами та виноградом. Безтурботний літній цвірінькання птахів змінилося тривожними криками. Скоро птахи великими зграями потягнуться туди, де і взимку тепло.
Осінь - красива, мінлива й зовсім не сумна пора.
Види пісень: обрядові, історичні, родинно-побутові, суспільно-побутові, стрілецькі,козацькі, чумацькі, рекрутські,календарно-обрядові.
Тема «любовного трикутника» не нова в українській літературі. З любовним трикутником ми зустрічаємося в таких творах, як «Украдене щастя» І. Франка, » Маруся Чурай» Л. Костенко.
Чим же ситуація, зображена в названих творах, відрізняється від описаної в новелі Гр. Тютюнника? У новелі зображено складний духовний конфлікт. Нашу увагу автор зосереджує не на подіях твору, а на почуттях героїв, їхніх пристрастях, переживаннях, які й рухають сюжет твору, розширюють його часові, просторові межі. Конкретна життєва ситуація, описана у новелі, змушує читача замислитись над питанням, які ж цінності людського життя є насправді вічними, тому він разом із героями починає шукати гармонійного розв’язання конфлікту. Герої такі різні, але єднає їх страждання, чиста любов як найвище мірило вартості людини. Ця любов не має нічого спільного з тілесним потягом. Вона піднеслася значно пише від земного. Співчуття, любов до ближнього, милосердя і всепрощення є визначальними для персонажів новели. Ці риси характерні для української людини, яка сповідує християнську мораль.
