Я щаслива з того, що народилася і живу саме в Україні. Я люблю її за безмежні, красиві, неосяжні простори. Вийди в поле — і ти залюбуєшся полями високого жита, яке стоїть неначе дві високі стіни. Увійди в нього — і тебе сховають його колоски. Тільки синє небо є твоїм дороговказом. Милує душу така краса. Здається йшов би вічність цією стежкою, аби вона не кінчалася.
А архітектура міст українських! Київ, Харків, Львів. Вона свідчить про високий рівень культури наших пращурів.
Хто не милувався Софією Київською і Золотими воротами княжого міста, Видубицьким монастирем и Києво-Печерською лаврою з Успенським собором, старовинним Подолом сивочолим Борисфен-Дніпром? Все це духовні символи національної історії та культури, без яких не мислиться наша земля.
Ось уже п'ятнадцять століть височіє н дніпровських схилах Золотоверхий Київ, якому випала історична місія стати «матір'ю міст руських», відіграти важливу роль у формуванні однієї з найбільших держав Європи Київської русі.
Оглядаючи з високості київських пагорбів далекі простори поза Дніпром, мимоволі замислюєшся: звідки ми пішли чиї ми діти? Хочеться знати, хто жив на наших землях кілька тисячоліть тому і якою мовою спілкувалися наші предки, якого походження слово «Україна».
<span>Бути на сьомому небі – радіти, відчувати надзвичайне задоволення, відчувати безмежне щастя.
</span>Ми часто так говоримо про велику радість, але не всі знають, звідкіля взявся цей вислів і що саме він означав колись. А вислів цей дуже давній. Ще Аристотель, великий грецький учений і філософ IV ст. до н. є., вжив його в творі «Про небо». Пояснюючи, як влаштовано небесне склепіння (у давнину гадали, що небо — це тверда шкаралупа, яка накриває землю), Аристотель висловив нову для того часу думку: небо — це сім непорушних кришталевих півкуль, ніби вкладених одна в одну. До кожної небесної «сфери» прикріплені зірки й планети. Сьоме небо — найвище. Отже, уявляти себе на сьомому небі — те саме, що бути на вершині щастя.
Складів стільки, скільки і голосних
отже
дорослим = до-рос-лим
3 склади
<span>Ромашка (ромашка)
р(р)-согл ; зв ; тверд ; непарный
о(а)-гласн, безуд
м(м)-согл, зв, тверд, непарн
а(а)-гласн, ударн
ш(ш)-согл, глух, тверд, парн
к(к)-согл, глух, тверд, парн
а(а)-гласн бузуд
</span>7б.7зв.
- Привіт, Олеже!
- І тобі, Дмитро!
- А знаєш, в нашому класі новий хлопець з’явився, звуть Зураб. Він з Грузії приїхав. Так йому не треба контрольну з української писати.
- Чому?
- Так він мови ще як слід не вивчив!
- А в Грузії як розмовляють?
- Тю, Олеже, ти смішний! Його рідна мова – грузинська! Проте він ходить на уроки з української мови, намагається вправи виконувати.
- Ну правильно, українську мову йому треба вивчати. Він же переїхав тепер до українців, а в нас рідна мова – українська...
