Сільські бешкетники, які роблять завжди шкоду і при цьому не думають про наслідки
Хто не бореться,той раб!
Боротьба - це не просто битва,не прости удари,а вміння висловити свою думку,свою позицію,вміння відстоювати свої права,навіть не прикладаючи фізичної сили.У 21 столітті більше присутня в характері людей риса байдужості,ніж патріотизму та відчуття власної гідності.Саме своєю байдужістю,ми заковуємо себе в кайдани,не помічаючи цього і перетворюємо світле майбутнє на довічне покарання,каторгу,в тюрмі в яку самі себе загнали.А чому?Бо не боролися,не відстоювали власні інтереси,були байдужі,чи налякані погрозами інших і бездійно сиділи на місці і чекали чогось кращого,але самі не знаючи чого,чекали,коли варто було б діяти.А потім зневірившись сподівались на інших,коли потрібно було діяти,бо будучи рабом в кайданах значно важче боротися,чим бути вільним але в заручниках власної байдужості.Тому борітеся-побороте,Вам Бог помагає!Боріться,бо завтра може й не настати і згасне вогонь ваш,так і не розгорівшись в просторах свободи,а хто не бореться,той раб!
Первый день появился свет(назвал свет днем а темноту ночью)
Второй день появился бескрайний простор(назвал йего небом)
Третий день сотворил реки и моря, сушу- острова и берега посадил высокие деревья, и гибкие травы, и разноцветные цветы
Четвёртый день сотворил яркое солнце а для ночи бедную луну, мерцающие звезды
Пятый день создал рыб всех видов и розмеров, затем создал пархащих по небу птиц
Шестой день создал зверей, в этот же день сотворил и человека
Седьмой день Бог отдыхал
<span>творчому доробку Олександра Олеся — одинадцять поетичних збірок, більше двадцяти драм, численні опоетизовані народні казки, поеми, фейлетони, переклади. Його твори, повернувшись з чужини, навчають нас любити рідну землю, берегти народні духовні надбання. </span>
<span>Про сенс життя, про журбу й радість, про мінливість днів розмірковує О. Олесь у поезії «Айстри», яка була написана в 1905 році. Це твір глибоко ліричний, хвилюючий та філософський. Не випадково музику до поезії написав М. Лисенко, а за змістом та мелодійністю вірш нагадує «Журбу» Л. Глібова. У поезії «Айстри» зображено сподівання квітів на сонячні дні, на вічну весну: </span>
<span>І марили айстри в розкішнім півсні Протрави шовкові, про сонячні дні.-І в мріях ввижалась їм казка ясна, Де квіти не в’януть, де вічна весна… </span>
<span>Квіти тягнуться до світла, до життя, але сподівання їх марні, як марними були надії людей на покращення життя після революційних переворотів. </span>
<span>І вгледіли айстри, що жити дарма,— Схилились і вмерли… І тут як на сміх Засяяло сонце над трупами їх!… </span>
<span>Отже, останні рядки носять оптимістичний характер. Автор підкреслює безперервність життя. Хоч у світі якийсь час і панує смерть, темрява, безнадія, але все мине, сонце засяє над Землею. </span>
<span>Отже, поезія Олександра Олеся — це історія поневірянь, мук, трагедій і водночас надій, перемог і злетів. Яскравим прикладом жмутку полярно протилежних почуттів, незбагненних пристрастей є чудова поезія «Айстри».</span>
<u>Калитка</u>.Зовсім засліплений жадобою до грошей, тому легко стає жертвою досвідчених шахраїв-фальшивомонетників. Зажерливість до накопичення грошей і землі становить основний зміст образу Калитки.• Герой не гребує ніякими способами нажитися, нерідко за рахунок руйнування господарства бідних селян, що через злидні тікають із села, і дрібних поміщиків.• Земля — його мета, гроші — його засіб. Із цих двох речей складається його уявлення про життя. Від однієї тільки уяви про докуплений шмат землі в Калитки «диханіє спирає».
<span><u>Копач</u> — дуже щедра людина. Бажаним скарбом він поділився б з усіма, хто б його попросив. Тільки чесним шляхом мріє розбагатіти Бонавентура.</span><span>Копач живе у якомусь своєму світі, не зрозумілому для інших. Живе своїми мріями, його зовсім не бентежить те становище, в якому він опинився.
</span><span><u>Савка</u> — компаньйон Калитки, змучений бідністю селянин, який живе у боргах і не знає, як існувати далі. Доведений до відчаю, він згоден продати дияволу власну душу. Він навіть ходив на Івана Купала на роздоріжжя кликати Гната Безп'ятого! Аби тільки розбагатіти, наблизитися до «хазяїнів», придбати до рук ще шматочок. Адже, за його мораллю, «з грішми, сказано ж, і чорт не брат». Але в грошових справах немає ні братів, ні кумів: Калитка позичає Савці гроші не тільки під нечуваний процент, а ще, для певності, вимагає «запродажню запись на воли».</span>