<span>«Гуси-лебеді летять»
коротка характеристика головних героїв.
Михайлик — простий сільський талановитий хлопчик, син бідняків. Він дуже
допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або
ж довідатися від дорослих.
Батько Михайлика — лицар-хлібороб. В образі Панаса Дем’яновича втілена
ота вікова селянська мудрість і доброта, що так характерна для простих,
чемних трудівників-хліборобів. Все життя своє батько працює на землі, на
тій загорьованій десятинці, що і годує, і зодягає, і на світі держить
його і сім’ю. Таким чином, першовідкривачами краси життя виступають
потомственні хлібороби.
Мати Михайлика — це образ духовно багатої, красивої, трудящої
жінки-селянки. Ганна Іванівна — берегиня родинного добробуту і злагоди.
Дід Дем’ян — представник старшого покоління Стельмахів.
Бабуся — проста селянська трудівниця
Люба — подружка Михайлика, вона добра, щира, чуйна.
Дядько Себастіян — перший учитель і наставник майбутнього письменника,
був голова комбіду. Він другий батько для Михайлика.
Дядько Микола — великий життєлюб. Це — втілення народного оптимізму.
Дотепний жартівник жив хоч і бідно, зате весело.</span>
Дуже важливі для нас добрі слова, тому що вони радують нас, коли ми їх чуємо. Вони можуть підтримати тебе в скрутну хвилину. Погані слова навпаки засмучують людину, і від цього йому стає ще гірше. Існує багато різних прислів'їв і приказок про добро і добрі слова. Наприклад: Добре слово, душу лікує, а зле калічить. Ласкаве слово краще за солодкий пиріг. Від теплого слова і лід тане». Я прагну говорити добрі слова.
Тяжким i безрадiсним було сирiтське дитинство великого українського поета Т.Г. Шевченка.Про це ми дiзна<span>ємось з багатьох його творiв.Один iз них- "Менi тринадцятий минало...".Хлопчик,залишившись сиротою,змушений був пасти чуже ягнята,щоб заробити собi на шматок хлiба.
Навколишнiй свiт зачарову</span>є його своєю красою,здається добрим,приязним.Забутi всi прикрощi-i хлопчик зверта<span>ється з молитвою до Бога,бо йому хочеться роздiлити з кимось свою радiсть,подiлитись думками,почуттями.
Але такий пiднесений,радiсний настрiй тривав недовго-згадалося,що вiн сирота,нема</span>є у нього нiчого,навiть рiдної хати,вiн у цьому великому свiтi одинокий. I залишається тяжко плакати над сво<span>єю гiркою долею.
Однак дитячi сльози i дитяче горе-недовговiчнi.Знайшлася добра душа,яка пожалiла,приголубила його.Це дiвчина,що "недалеко...плоскiнь вибирала".Побачивши дитячi сльози,вона "прийшла,привiтала,розрадила.I знову для сироти свiт засяяв,наповнився барвами,став веселим i привiтним.
З особою теплотою i любов'ю у вiршi "На Великдень,на соломi.." змалював Тарас Шевченко сироту,яким був сам у дитинствi.
Великдень-це найбiльше,найвиличнiше i найрадiснiше свято у православних християн.Ранiше,за часiв Шевченка,як тепер на Новий рiк i на день народження,було заведено робити дiтям подарунки.Автор розповiда</span>є у вiршi,як дiти на Великдень,граючись крашанками,почали хвалитися своїми подарунками.Усiм дiтям було чим похвалитися,усi мали до свят обнови,якi <span> їм подарували чи батьки,чи хрещена мати,чи iншi родичi.
Сирiтцi,що була серед них,теж хотiлося бути,як усi дiти,хотiлося,як вони,чимось похизуватись.Але </span><span>єдине,що вона дiстала в подарунок на свято,-це обiд у батюшки для таких,як вона,знедолених.
До сердечного щему ста</span><span>є боляче за цю нещасну дитину,яка була позбавлена найцiннiшого-тепла i любовi рiдних.</span>