<h3>Любов до сестри, своєї Батьківщини штовхала його вдалекі світи на пошуки. Коли він опинився у Мустафи, він відчував, що майже у цілі. Його волелюбний характер, цілеспрямованість дали можливість Павлусеві витримати жорсокі знущання Мустафи.</h3>
Восени і горобець багатий
На сонці тепло а біля матері добре
Хто вранці плаче той ввечері сміється
<span>У лісі вовки виють а на печі страшно</span>
Я так тобі скажу вони дуже легковажні
Справжня людина,негоже бути такою,щоби розповідати що лиш я,живу лиш я,тут є я і т. д. Люди хоч і не святі,але не схожі на яян,бо в них є ти він,вона,воно.
"Захар Беркут" — героїко-романтична повість про далеке минуле нашого народу. Автор осмислив і показав події ХІП століття, оживив картини героїчної боротьби. Про ті часи, які описав Іван Франко, збереглося мало історичних документів, тому письменник звернувся до народних легенд та переказів. Подібний епізод про знищення монгольської навали і про допомогу сил природи згадується у переказі, записаному від Миколи Гасинця із Закарпаття та в передмові до поеми "Собутка" польського поета С. Гощинського. У цих творах показано героїчну боротьбу місцевих жителів з татарами, зроблено наголос на взаємовиручці та взаємодопомозі. Жителі Тухлі відважні й сміливі, винахідливі, кмітливі. Більш за все вони люблять свій край, свою землю, цінують свободу і незалежність, воліють краще вмерти, ніж потрапити в полон.
В образах головних героїв автор втілив свій ідеал справді вільної людини. Це й Мирослава, яка воліє краще вмерти під тином з голоду, ніж стати зрадницею рідного краю, і залюблений у красу Тухольщини мужній лицар Максим, який з гордістю говорив: "Се наша Тухольщина, наш рай". До останнього бився він з ворогами на підступах до свого села. Палкий патріот, він вирішив прийняти смерть, але не зрадити громаду. Та найбільше я захоплений Захаром Беркутом, який готовий пожертвувати сином задля загального добра. Цей вчинок свідчить про жертовність і високий патріотизм вождя тухольської громади.