Соловей разбойник это отрицательный герой, который похож одновременно на птицу, на человека разбойника и на чудовище.
На словья похож тем, что живет на дереве, и он свищет. Свист его является разрушительным.
Твори Івана Франка насичені емоціями та потаємними посиланнями. Твір "Захар Беркут" не став виключенням у цьому. Автор у епілозі говорить читачам про слова Захара Беркута та запитує "чи не настав тій щасливий час відродження?". А й насправді. Кожна людина має шанс на перемогу та пробачення, але ніхто не намагається зробити кращою рідну країну. Усіх хвилює постійні бойові дії та власні проблеми. Наше молоде покоління росте у поганих умовах, які ми можемо змінити на набагато кращі, завдяки витривалості та мужності. Для цього нам потрібно об'єднатися і ми будемо непробивною стіною. Ми не повинні чекати відповідного моменту, адже поки не зробимо ривок він не настане.
Добро і зло, вірність і зрада, поетичне покликання і сіра буденщина зіткнулись у драмі-казці Лесі Українки «Лісова пісня<span>», яка розповідає про красу людських почуттів і згубність духовного гноблення, про необхідність збереження гармонії між людиною і природою. </span>
<span>У ліс приходять люди, приносять свої клопоти. Голос Лукашевої сопілки пробуджує з зимового сну Мавку — «весна ніколи так ще не співала...» Дитина лісу і сільський хлопець закохуються. Перша дія — цвітіння їхнього кохання і одночасно це весняне буяння природи. На голос Лукашевої «веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яріше дика рожа, біліє цвіт калини, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти ». </span>
<span>У другій дії — зміліло озеро, «очерет сухопнелестить скупим листом». Природа в'яне. Почорнів жар маку. З останніми квітами та зжатим стиглим житом полягло й кохання Лукаша до Мавки. Тут ми бачимо, що роздвоєна душа юнака вагається — між поезією і прозою буття, мрією й буденністю. </span>
<span>На противагу Лукашеві, ніжна Мавка викликає у нас щире захоплення. «Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає», — ці слова найстисліше і найяскравіше виражають головну суть образу Мавки. Вогонь її кохання сильніший за смерть. Він допоміг їй вирватись із мертвого царства Того, що в скалі сидить. Кохання Мавка сприймає, як «огнисте дерево». У ніч першої зустрічі з Лукашем на її чолі палає зоряний вінок, а коли коханий зрадив, «всі зорі погасли в вінку і в серці». В останньому монолозі героїні безсмертя асоціюється з ясним вогнем, вільними іскрами. І, як віра й надія, знову спалахують вогні в її зоряному вінку. </span>
<span>Лукаш за зраду найчистіших своїх почуттів, за зраду любові тяжко покараний: Лісовик перетворив його на вовкулаку. Цей символічний епізод змушує нас задуматися про вічні моральні цінності: хто зрікся духовного життя, загасив у собі порив до прекрасного, той перестав бути людиною. </span>
<span>Проза життя знищує прекрасну мрію Лукаша, буденщина засмоктує, наче поліське болото. Проте мрію вбити не можна. Про це голосно співає сопілка у фіналі. </span>
<span>Справді, людина завжди може знайти в собі сили з будь-якої прірви свого падіння піднятися на височінь людського духу — через страждання, через усвідомлення своєї недосконалості, через самопізнання і добротворення.</span>
Через ліс і через море,
через гори й океан,
полетів зими суворий,
грізний, сніжний злющий пан,
він розсипав в нас довкола,
ніби кришталем зцілив,
сніг пухкий, надиво ніжний,
зовсім не такий як пан,
бо чарвівний, світ мрій дивовижний,
зовсім інший має план!
1.Битва з половцями.
2.Перемога.
3.Князь Iгор в полонi.
4.Прохання Ярославни до вiтру.
5.Втеча на сiрому вовку.
6.Допомога звiрiв,птахiв i трав.