Київ – Із початком стабільних морозів українські мисливці дедалі частіше виходять на полювання. Між тим, великі копитні та хижі тварини в Україні перебувають під загрозою знищення через браконьєрство та легальне віп-полювання, б’ють на сполох екологи. Вони наполягають на законодавчій забороні полювання на вовків, лосів та рисей, і виступають за незалежну оцінку їхньої чисельності. Натомість мисливці вважають, що повне припинення полювання на великих тварин нашкодить екосистемі.
Напередодні Нового року браконьєри застрелили всіх лосів, які мешкали у Черкаській області. Лісники, які об’їжджали свої угіддя у Чигиринському районі, побачили, двох чоловіків біля годівниці для лісових тварин та двох застрелених лосів на землі. Браконьєри кинулися тікати, але невдовзі їх затримали працівники міліції поблизу Чигирина.
Як виявилося, вони вбили двох останніх самиць лося в області, одна з них була вагітна. Тиждень тому інші браконьєри застрелили та вивезли останнього в регіоні самця лося.
На частину лісових мешканців полювання скасоване силами громадськості
Подібне відбувається в усій Україні, причому найбільше потерпають популяції великих тварин: олені, зубри, вовки, карпатські ведмеді та рисі, говорить голова Київського еколого-культурного центру Володимир Борейко. На його думку, цих тварин лишилося настільки мало, що їм завдає шкоди не лише браконьєрство, але й легальне полювання.
«Майже всі ці тварини внесені до Червоної книги. Але упродовж останніх років діяли відомчі інструкції, які дозволяли українцям та іноземцям віп-полювання на зубрів. Ми домоглися скасування цих норм, але зубрів лишилося не більше 150 особин. У сусідній Польщі, для порівняння – їх більше тисячі. На карпатського ведмедя не можна полювати, однак є факти, що його теж вбивають, а ведмежат – продають», – розповів еколог.
Українські екологічні організації об’єднали зусилля для збереження великих тварин в Україні. Зокрема, вони через суд та прокуратуру домоглися повної заборони полювання на зубрів та обмеження відстрілу вовків. Однак запроваджувати ці зміни важко, оскільки чимало українських політиків полюбляють полювання, констатує Володимир Борейко.
Він наводить дослідження польських та німецьких науковців на чолі із професором Бернхардом Гржимеком, які свідчать про те, що серед мисливців, які полюють на великих тварин, дуже високий відсоток людей із фізичними та психічними вадами.
«Ті, хто полюють, зокрема, на хижих тварин, страждають на імпотенцію. Вбиваючи цю величезну, сильну тварину, вони неначе компенсують свої недоліки та недуги», – зауважує Володимир Борейко.
Вовкам та лосям нічого не загрожує – Мінприроди
Між тим, за офіційними даними Мінприроди, популяції великих тварин в Україні значно більші, аніж наводять незалежні екологи.
Начальник відділу охорони тваринного світу Мінприроди Володимир Домашлінець визнає проблеми популяції зубрів та лосів в Україні, однак наголошує, що вовкам знищення не загрожує.
«Полювання на лося заборонили, бо є намір внести його до Червоної книги, – зауважив представник Мінприроди. – Щодо вовків – їхня популяція стабільна, нещодавно запроваджені обмеження щодо полювання: не можна стріляти у вагітних самиць, тощо. Я спілкувався з багатьма фахівцями і можу сказати, що які б не були заяви деяких громадських організацій, попри те, що на вовка є полювання, йому нічого не загрожує».
Відстрілювати – корисно для екосистеми?
Мисливці ж наполягають на тому, що чисельність багатьох видів необхідно регулювати відстрілом. Володимир Ключковський, який полює на Львівщині понад 20 років, погоджується із тим, що лосі та інші копитні потребують державного захисту. Але й від вовків їх теж треба захищати.
«У нас вовків багато. Маю знайомих у сусідній Польщі, де вовк під охороною, – зазначає Ключковський. – Так вони кажуть, що за рік він з’їдає у прикордонних областях сотні оленів та козуль. Всього має бути в міру, і полювання – теж».
Мисливець визнає, що чи не найбільшою проблемою для української фауни є віп-полювання. Якщо звичайні мисливці не стріляють у рідкісні види, коли ті потрапляють у приціл, то можновладці на полюванні б’ють все, що бачать, каже мисливець.
Бернська конвенція, яку підписала Україна, зобов’язує державу взяти під охорону, зокрема, вовка, карпатського ведмедя та лісову рись. Однак чимало норм мисливського законодавства досі їй суперечить, а в лісових господарствах України часто завищують кількість чотириногих мешканців, відзначають у Всесвітньому фонді дикої природи.
Відображення в повісті Івана Франка "Захар Беркут" героїчної боротьби народу Русі в XIII столітті проти татаро-монгольських нападників
Іван Франко був визнаним істориком, цікавився історичним минулим своєї батьківщини, написав багато художніх творів і наукових праць. Найвідомішим художнім твором Івана Франка на історичну тему є повість "Захар Беркут", написана на конкурс, оголошений редакцією журналу "Зоря" (1882), і надрукована в цьому ж журналі 1883 року.
У повісті зображено боротьбу наших пращурів проти монголо-татарської навали на Карпатську Русь 1241 р. У відтворенні історичного минулого письменникові допомогли художня вигадка та народна творчість, зокрема широко відома в Галичині і в Закарпатті легенда про затоплення монголів тухольською громадою.
Франко створив художні образи народного проводиря Захара Беркута, його сина Максима, дочки боярина Мирослави, яка перейшла на бік народу, та Тугара Вовка, що зрадив народ і перейшов на бік ворога.
Історично правдиво письменник показав шляхи, якими йшли монгольські орди на руські землі, відобразив події весни 1241 року, згадав битву з ворогами на річці Калці 1224 року. Монгольські орди зображені як ворожа сила, що несла смерть і руїну руським землям. Іван Франко змалював образи ватажків монгольських загарбників Пети й Бурунди. Обидва — сильні люди з владними характерами, але славились неабиякою жорстокістю.
Із огидою описує автор загарбників, порівнюючи їх з хижими звірами, що шукають, кого б пожерти, але з любов'ю розказує про героїчних тухольців на чолі з відважним Захаром Беркутом, в образі якого втілені найкращі риси трудової людини, народна мудрість, воля до боротьби за щастя свого народу. Він із гнівом обрушується на Тугара Вовка, коли той претендує на право володіння Тухольщиною. Сам Беркут, дізнавшись про навалу монголів, виявляє глибоке розуміння небезпеки для Русі Карпатської. Готуючи оборону долини, Захар Беркут орієнтує громаду на те, що їх завдання не лише відбити монголів, а знищити їх, бо недобитий ворог завдасть страждань та мук іншим народам. Він гордий за сина Максима, що допомагає йому в нелегкій боротьбі. Обидва вони зуміли підняти громаду та підготуватися разом з іншими тухольцями до знищення ворогів: заманити їх до улоговини, перекрити вихід воді, що затопила улоговину і нападників, які загинули страшною смертю у паніці. Захар своїми руками з катапульти посилає величезний камінь на ворогів, знаючи, що серед них може бути його син. "Нехай радше гине мій син, ніж задля нього має уйти хоч один ворог нашого краю".
Але головним персонажем повісті є народ, образ його уособлений в тухольській громаді. Він сам вирішує свою долю і забезпечує собі свободу та незалежність. Тому ідея єдності і глибокий патріотизм є провідною думкою цього твору. Все це зробило повість сучасною та актуальною, а любов до свободи і рідної землі увіковічили її. Так і внаш час українцям треба єднатися,щоб здобути волю і незалежність на нашій землі
