Повість-це достатньо великий за обсягом розповідний прозовий художній твір, у якому доля однієї людини пов'язана з багатьма іншими людьми. Повісті поділяють на соціально-побутові, пригодницькі, фантастичні, історичні та інші.
1) Твір досить великий (9 розділів!)
2) У творі розповідається про часи, коли татари нападали на землі України, життя козаків, тому це історична повість.
3) Доля Павлуся пов'язана з татарами, козакими його сестрою, і т.д.
<span><span>ДатаПодія</span><span><span>3 грудня 1722Народився в селі Чорнухах на Полтавщині в сім’ї малоземельного козака. Батьки відзначалися побожністю, миролюбством, гостинністю, чесністю. Зростаючи у середовищі мудрої праведності, їхній син з ранніх літ відзначався схильністю до зосередженості на своєму внутрішньому світі, твердістю духу, великим бажанням до науки і знань.</span><span>1738Батьки віддають Григорія на навчання до Київської академії. Досить швидко він став виділятися успіхами серед своїх однолітків.</span><span>1742Його запрошують до придворної співацької капели в Петербург. Після двох років перебування у північній столиці він повертається продовжувати перерване навчання.</span><span>1750Трапляється нагода вирушити у тривалу поїздку за кордон, з якої Григорій Савич скористався. Він відвідує Австрію, Словаччину, Польщу, Німеччину, де знайомиться з життям тамтешніх народів, вивчає їхні звичаї і ближче знайомиться з культурою, передовими філософськими ідеями, літературними течіями. Безсумнівно, ця подорож справила надзвичайно важливе значення на формування поглядів майбутнього філософа.</span><span>1753Г.Сковорода займається педагогічною діяльністю. Працює в Переяславському колегіумі, де запроваджує багато новаторських ідей, чим, звісно, викликав невдоволення багатьох. Саме за недотримання усталених методів викладання його звільняють від цієї діяльності.</span>Після цього Г.Сковорода тривалий час працює придворним учителем у поміщика Степана Томари на Переяславщині. Він довго не погоджувався на таку службу, але, хитрощами заманений і заведений до панської садиби, змушений був усе-таки пристати на непривабливу пропозицію. Любов, привітна приязнь, якою відзначався колишній вельможа, більш за все впливали на Григорія Савича. Залишаючись при дворі, він був сповнений щиросердним бажанням стати корисним людям. Ці роки відзначилися поглибленим зближенням з життям народу, його внутрішнім єством, і це допомагало йому у пізнанні як самого себе, так і навколишнього світу. Часто у вільні від основних обов’язків години він мандрував околицями села: гаї, діброви, поля були співрозмовниками або співучасниками його роздумів.<span>1759-1769Г.Сковорода працює як викладач поетики і етики в Харківському колегіумі. Протест і несприйняття схоластичних догматів навчального процесу послужили причиною його звільнення. Понад чверть століття, «переповнюючись живим відчуттям істини», мандрує він містами і селами Лівобережної України, часто перебираючись і в сусідні губернії, даруючи народові знання й досвід духовного самопізнання.</span><span>1753-1785Сковорода пише переважну більшість своїх поетичних творів, що склали збірку «Сад Божественних пісень».</span><span>9 листопада 1794<span>Помер він в селі Пан-Іванівці (нині — Сковородинівка) на Харківщині. Перед смертю поет i філософ заповідав поховати себе на підвищенні біля гаю, а на могилі зробити напис: «Світ ловив мене, та не спіймав». Таким чином Г.Сковорода ще раз заявив про свою відданість духовному спасенному життю перед земними суєтністю і марнотою.</span></span></span></span>
Бідна старенька, звикнувши вже до таких вчинків свого чоловіка, сумно дивилася, сидячи на лаві. Вона не сміла нічого сказати; але, почувши про таке страшне для неї вирішення, вона не могла вдержатись від сліз; глянула на дітей своїх, з якими загрожувала їй така скора розлука, — і ніхто б не міг описати всієї безмовної сили її горя, що, здавалося, тремтіло в очах її та в судорожно стиснутих губах.
Бульба був упертий страшенно. Це був один із тих характерів, які могли виникнути тільки в тяжке XV століття в напівкочовому кутку Європи, коли вся південна первобутна Росія, покинута своїми князями, була спустошена, випалена дощенту невпинними наскоками монгольських хижаків; коли, втративши хату й притулок, стала тут відважною людина...
Тарас був один з корінних, старих полковників: весь був віфстворе-ний для бойової тривоги й відзначався грубою щирістю своєї вдачі...
Про те, чому варто читати, відомо не від учора, однак те,що читати книжки -здорово, не є знаним фактом. Водночас приємність, що справляє нам читання, також розширює наш світогляд і зменшує стрес. Читання запобігає нейродегенеративним хворобам і сприяє утворенню нових нервових сполучень, налагоджує роботу мозку.
<span>Читання допомагає розбудити уяву та емоції, водночас воно впливає також на пониження рівня стресу аж до 68 відсотків. Тому книжки ще впливають позитивно на наш сон, втішають нас опісля напруженого довгого дня. Читання книжок поглиблює також знання, розширює словниковий запас та збільшує вміння добре говорити та додає впевненості в собі та впливає позитивно не тільки на особистий розвиток, але й на професійний.Читання також позначається на стосунки з іншою людиною, підвищує емпатію і співчуття, а також надає людині... сексуального приваблення. Люди, котрі присвячують читанню багато часу, грають у логічні ігри або ж розгадують загадки, зберігають ясність думки та краще запобігають таким хворобам як Альгеймера та деменції. Саме тому читання задіює більше ділянок мозку ніж інші розваги. Любителі книжок мають хорошу пам"ять. </span>
<span>Втомлені, знервовані, незосереджені? Рецепт один- це книжка: на добрий сон, на ясне мислення, на розслабення. Читати -це здоров"я! </span>
З усіх творів, віршів, казок, можна зробити висновок,український народ- найвеселіший.Наші люди завжди влаштовують веселі та пишні весілля, наші традиції одні з найдивніші в світі. Усі у світі, читаючи наші історії, уявляють українців веселими та круглими чоловіками і жінками, які полюбляють горілку та сало, наші дівчата найвродливіші, а парубки найспритніші. Так у творі "Кайдашева Сім’я",Колоритні постаті героїв, соковитий гумор та сміливе поєднання серйозного і навіть трагічного з комічним зробили твір перлиною української прози. Українці мають багато веселих приказок, так у творі"За двома зайцями", Сподіваючись на свою привабливу зовнішність, Голохвастов починає залицятися одразу до двох дівчат, але народ знає: за двома зайцями побіжиш, жодного не спіймаєш. Отже, з цього можна зробити висновок, українці- справжні фахівці в своєму гумор і.