Це може бути катапульта))
Справжні цінності в житті людини це мати руки, ноги, тіло, очі, зовнішність, фігуру, тобто - бути повноцінною людиною. Ти повинен цінувати це все. Тому-що у деяких людей цього немає, і вони не можуть "на всі 100%" видить і вивчать навколишній світ. Уяви як їм важко:Люди без рук не можуть взяти в руку ручку і написати щось або взяти чашку, тому-що у них немає рук.
Сліпа людина нічого не бачить. Закрий очі і спробуй хоча-б 30 хвилин походити по будинку і взяти щось, ти будеш спотикатися і все маца. Тільки так ти щось "побачиш". Вони не бачили своїх мам, батьків, навколишній світ.
<span>Історія, релігія, мова, герої - це лише частина питань, щодо яких українцям не вдається порозумітись. Надто ж тоді, коли ці проблемні запитання стають знаряддям політичної боротьби.</span>
У землянці, де зібралось приблизно 30 чоловік Іван Добробут питає капітіна Петра Колодуба про його "внутрішній секрет". Петро відповідає, що його змінив відступ через Десну, коли він познайомився зі старими дідами – рибаками.
Вони відступали вже декілька днів і були останніми хто мав перейти через Десну. Переправити їх мали два діди-рибалки Савко і Платон. Всю дорогу діди між собою обговорювали відступаючих, що вони мали нову форму та не були справжніми солдатами, адже відступали. Діди казали, що справжні солдати мають захищати свій край і людей, а не тікати від смерті, так як кому судилося померти, то смерть його кругом наздожене.
На заперечення Троянди Платон відказав йому, що в того мала душа, якщо страх більший ніж ненависть до ворога. Дід Платон на прощання сказав Колодубу, що не тими вони сповнені емоціями, що в них має бути не жаль та скорбота, а ненависть до ворога і презирство до смерті, адже перемагають горді, а не жалісливі.
Саме ці слова змінили Петра і зробили тим, ким він зараз став. Тепер у Петра є тільки бажання після війни побачили діда Платона, та Іван Добробут сказав, що цьому вже не бути. Коли всі відступаючі пішли, німці сказали перевести їх також через Десну, і коли вони вже були посеред річки, діди попросили один у одного пробачення і втопили німців, себе і човни. Вижив лиши один Іван Добробут – він був онуком діда Савки. Петро, а з ним і інші солдати встали, преклонили коліна і мовили: "Готові на будь-який огонь!".