Жанр: поезія
Тема: розповідь про духовно багату людину.
Головна думка: "Людина нібито не літає...а крила має"
Ідея: уславлення духовних поривань людини.
Художні засоби.
Епітети: "вічного поривання".
Риторичні запитання: "А як же людина?", "А що ж людина?".
Риторичні оклики: "А крила має!"
Рефрен: А крила має.
А крила має!
Анафора: "То буде ...", "У кого...", "або з ..."
Порівняння: "крила, не з пуху-пір'я,а з правди, чесноти і довір'я"
<span>Антитеза: "Землі немає, то буде небо".</span>
Заперечувальне порівняння: "Немає поля, то буде воля", "Немає пари, то будуть
Від часу створення трагедії В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта» минуло не одне століття, але до цього часу глядачі хвилюються, стежачи за долею закоханих із Верони, а актори, що отримали роль у трагедії, сприймають це як найяскравішу подію у своєму творчому житті.
Твір опис: Криниця у нашому місті
Твір розміщено в шкільний твір-роздум і твір-опис від Tvir в Четверг 14 января
Відома істина: людина може значно довше прожити без їжі, ніж без води. Ковток прозорої джерелиці, із-цілює мандрівників, поновлює сили хліборобам у спе-котливі жнив’яні днини, дарує радість пастухам. Здавна в народі кажуть: яка криниця — такий і господар, який поріг — така й господиня. У цій приповідці, немов у дзеркалі, відбилася не лише людська працьовитість, але й охайність, адже споконвіків люди намагалися оздобити своє обійстя мистецькими витворами, надати йому вигадливих форм, прикрасити багатою фантазією. І особливо це стосується криниць — цих найевятіших місць. Як тут не згадати прекрасний народний звичай. Майже в кожному селі, на гомінких перехрестях доріг або просто в полі цебенять живі джерела і незвідь-ким їхню невгамовну течію прихо-рошено турботливими руками. Над колодязями зводили всіляких форм дашки. Вони мають і практичну доцільність -вода завжди залишається чистою.
З особливим смаком люди оздоблювали і зовнішнє цямриння. Кому доводилося бувати на Прикарпатті, той переконався в багатстві форм опорядження колодязів. Біля кожного обійстя, немов маленькі диво-му-зейчики, стоять криниці з вежами, поверх яких прикріплено флюгер або вирізьблено зображення голуба. На фронгончиках — різноманітні силуети тварин, квітів, краї оздоблено контурною різьбою або художніми розмальовками…
А яка криниця без зелені? Традиційно обіч них висаджують калину. Це дерево не тільки прикрашає місце, але й оберігає воду від спеки. З ранньої весни духмяніють тут квіти, гудуть бджоли, витьохкують солов’ї, а восени на рябчастих гілках багровіють пучки соковитих ягід. У дбайливих господарів обіч колодязя ще й клумба з квітами сусідитиме чи проляже вузький з природного каменю пїшник, стоятиме чепурненька лавка, відерце й полив’яний кухоль. Криниця у нашому місті. Це не тільки господарські зручності, але й висока естетична потреба, свідчення мистецького смаку, фантазії. Вода із семи криниць. Це не лише поетичне порівняння, художній прийом, але й глибока народна пошана до живих джерел.
«Вчений поки бога змалює, то чорта з’їсть».
- «Гроші — гроші всьому голова».
- «Обіцянка — цяцянка, а дурневі радість».
<span>- «Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так і мазатиму...»</span>
<span>- «Що за знак? Чи не випили, буває, вчора. Тільки вони не охочі гулять, хіба хто могорича поставив, а на свої не будуть. Від своєї, кажуть, у грудях пухне»</span>
<span>- «А тут знову — як його упустить случай: дать п’ять, а взять сто тисяч! Серце перестає биться, як подумаю: за п’ять — сто тисяч! Господи! Коли б тілько кум благополучно розміняв, а тоді й я Гершка обманю: на біса мені його факторство здалося? Сам куплю у Смоквинова землю. Аби тілько гроші...»</span>
<span>-<span>«Он у Жолудя шматочок — тактак! — однієї шпанки ходить дванадцять тисяч; чотири чи п’ять гуртів випасається скоту. Та що? Свиней одних, мабуть, з тисяча, бо то ж зимою тільки біля свиней шість чоловік день при дні працює! І яким побитом Жолудь достав таку силу грошей — не зрозумію...»</span></span>