Лоб - чоло, Рот-уста ,выя-шея, ланита-шека, перст-палец око - глаз
«МЕНІ ОДНАКОВО, ЧИ БУДУ…» АНАЛІЗ Аналіз вірша «Мені однаково, чи буду…» — тема, ідея, віршовий розмір, жанр, художні засоби та інші питання розкриті в цій статті. «Мені однаково» — вірш Тараса Шевченка, написаний 17-19 травня 1847 у Санкт-Петербурзі і входить до циклу «В казематі». «Мені однаково, чи буду…» аналіз Рік написання: 1847 Літературний рід: Лірика. Жанр «Мені однаково»: Ліричний вірш (медитація). Вид лірики: Громадянська (медитативна). Провідний мотив: Патріотичні почуття відповідальності за батьківщину. Віршовий розмір «Мені однаково» — ямб. Тема «Мені однаково»: відтворення почуття громадянської мужності, духовної стійкості і незламності, відданості Батьківщині й народові, роздум поета над важкою долею власного рідного краю. Ідея «Мені однаково»: віра письменника у неминучість повалення царського гніту, відродження України. Основна думка: Т. Шевченко не байдужий до страждань українців, до їх майбутнього; осмислення своєї недолі як частки страждань уярмленого народу. Художні засоби «Мені однаково, чи буду…» Епітети — люди злії, лукавії, славній Україні, окраденую (Україну), метафора — злії люди Україну присплять, оксиморон — Малого сліду не покину // На нашій славній Україні, На нашій — не своїй землі Композиція «Мені однаково, чи буду…» Вірш можна поділити на дві частини: 18 рядків — перша частина, 5 рядків — друга. Побудований твір на протиставленні, функцією зв’язку й протиставлення між частинами наділений сполучник та. «Мені однаково, чи буду…» ідейно-художній аналіз Сумна доля чекає ліричного героя. Він скоріш за все засуджений на висилання до Сибіру. Але особисті страждання страждання не лякають його. Митцеві не страшно й бути забутим людьми. Трагічне його невільницьке і сирітське минуле привчили його до страждань і забуття. Сумна доля чекає в’язня: все, що задумав написати, згине разом із ним. Герой уважає, що зроблено дуже мало для славної України; щоб залишитися у пам’яті народній, слід зробити більше. Не будуть нащадки згадувати у молитвах, але й це не головне. А головне, що трагічна доля чекає Україну. Її грабують безжальні пани, вони душать її волю, її намагання стати щасливою. Як справжній патріот саме через це найбільш карається поет. У творі ми бачимо, як невідступно мучила Шевченка думка про загрозу відродженню України, якщо російські самодержці присплять національну свідомість українців і викоринять з їхньої свідомості бодай натяки на можливість існування самостійної української держави: Як Україну злії люди Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую, збудять. Ось що для Шевченка є головним, а не любов і слава серед співвітчизників! Він без болю зізнається: Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині — Однаковісінько мені. Але дуже важко повірити у його байдужість щодо причетності до рідної України: «Мені однаково, чи буду я жить в Україні, чи ні». Для поета рідна земля була святою, він так щиро її любив! Але його життєвий шлях несе на собі відбиток довгого перебування у кріпацькій неволі: «На нашій — не своїй землі». Та перед цими рядками є й інші: «На нашій славній Україні». З одного боку, Україна славна і наша, а з іншого — все таки, «не своя», бо невільна, сама собі не належить. Саме в цьому парадоксі й міститься геніальна тема твору: вражаюче глибоке відображення трагізму людини, яка так багато зробила для своєї Батьківщини, але наразі відчула, що через певні обставини від її праці може не залишитися й «малого сліду». Умисне лукавить поет і тоді, коли пише, що «малого сліду не полише на Україні і що його «не пом’яне батько з сином». Ці запевнення поета про власну байдужість до того, чи буде він жити в Україні, чи ні, чи згадуватимуть його на рідній землі, чи не згадуватимуть,— все це для того, щоб наголосити: Шевченкові, звісно, не однаково. Вісімнадцять рядків вірша напружено готують нас до важливості останніх п’яти рядків: Та не однаково мені, Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую збудять… Ох, не однаково мені. У цих рядках Кобзар надзвичайно точно передбачив головну проблему української нації, що, мов меч, висить над нею вже кілька століть і стала чи не найзлободеннішою проблемою сьогоднішнього дня: окраденість у час її оновлення та відродження. Тому з повним правом можна вважати поезію «Мені однаково, чи буду…» зверненням-попередженням сучасному поколінню українців.
Люди здавна помітили що птахам нелегко живеться в суворих умовах зими. люди знали що птахи дуже корисні адже вони вбивають багато паразитів та інших комах. тому люди вирішили підгодовувати птахів щоб вони не помирали і саме для цього вони придумали годівничку для птахів. Без сумніву, турботою про птахів варто перейматися не лише у період гніздування. Зима - найважчий час у житті пернатих. З кожних десяти дрібних птахів весну після суворої зими вдається зустріти тільки одному. Найсприятливіші умови для перезимівлі птахів створюються саме в населених пунктах завдяки м'якішому мікроклімату і можливості скористатися часткою продуктів, якими запаслася людина. Такі обставини намагаються використати Не лише завсідники міст - горобці, голуби, воронові. До міських парків, осель людини взимку горнеться багато інших птахів: дятли, дрозди, жайворонки, підкоришники, омелюхи, вівсянки та інші. Вони шукають тут порятунку від голоду. Цієї пори вдається краще роздивитися тих птахів, які не використовують штучні гніздівлі, гніздяться відкрито і тримаються потайки у сезон розмноження. Задовольнити пташині потреби зовсім неважко. Найвигідніше, з погляду людини, використати для підгодівлі великорозмірне насіння - соняшника, кавунів, гарбузів, кабачків, динь, огірків. Пам'ятайте, що соняшникове і гарбузове насіння, як і усе інше, птахам дають несмаженим. Щоб полегшити здобування зернятка з-під міцної оболонки, насіння згаданих городніх культур треба перед викладанням подавити чимось твердим, наприклад покачати по ньому скляною пляшкою. Насіння кавунів краще побити невеликим молоточком, бо його оболонка дуже міцна. Птахи менше витрачатимуть енергії на порання з давленим насінням. У намаганні розклювати нерозколоту оболонку вони іноді дуже травмують собі дзьоба. Найкалорійніше з сухих рослинних кормів - насіння соняшника і коноплі, а найзбалансованіше за поживністю - зерно вівса, проса, суміші насіння різних трав. Для підгодівлі багатьох птахів, які у нас зимують, треба обладнувати годівниці. Не варто забувати, що усі деталі годівниць слід робити з матеріалів, які не розмокають. Вигляд годівниць цілком залежить від вашої фантазії. Мало не класичною рухливою конструкцією до останнього часу були паперові пакети з-під молочних продуктів, які підвішують на мотузці до тонких гілок. Тепер подібні годівниці можна робити з поширенішого матеріалу - пластикових пляшок. Найчастіше такі кормові пристрої відвідують синиці, бо легко тримаються на речах, що розгойдуються. Вони ж залюбки поласують і салом, підвішеним на дротині або мотузці. Птахам слід викладати тільки несолоне сало. Скуштують сала і дятли. Для них та інших птахів треба, щоб годівниця була у вигляді невеликого майданчика, на який можна на якийсь час впевнено присісти. По краю тонкої дошки або фанери доцільно набити невисокий бортик, щоб корм менше розсипався. Зверху на стійках влаштовують накриття від опадів. Окрім сухих кормів, у годівницю можна класти і м'які корми - різні прісні каші, свіжі яблука, розмочені сухофрукти, до яких дуже ласі дрозди. Якщо ви заздалегідь заготовили ягоди калини, то їх можна розвісити навколо годівниці, вони обов'язково привернуть увагу омелюхів і снігурів. Годівниці треба оглядати регулярно: змітати сніг і лушпиння, пташиний послід, а потім викладати нові порції корму. Рідше потрійно поновлювати запаси корму в годівницях-автоматах. Зверху де-рев'яний контейнер такої годівниці, зробленої з дощок, надійно закриває кришка на петлях. Скошений назовні верхній край контейнера гарантує, що кришка не відкриється навіть при сильному вітрі. Внизу між передньою стінкою і горизонтальним майданчиком залишають щілину завширшки 1 см, через яку суха насіннєсуміш поступово висипатиметься в міру того, як птахи її споживатимуть. Простішою у виготовленні, але трохи трудомісткою для обслуговування є годівниця-автомат, зроблена з пластикової пляшки. Принцип її роботи такий самий, як і в дерев'яної. Пляшка кріпиться до вертикальної планки за допомогою клейкої стрічки. Щоб заново наповнити годівницю насінням, стрічку обрізають. Заповнену пляшку примотують знову. На майданчик такої годівниці можна періодично викладати і м'який корм, щоб розширити коло птахів, які можуть скористатися вашою турботою. Перші птахи біля годівниць з'являються ще до настання холодів. Великі синиці починають цікавитись місцями, де можна знайти поживу, вже з середини жовтня, коли ще триває осіння міграція багатьох птахів. З цього часу і до настання морозної пори, до промерзання землі й виникнення снігового покриву підгодовування має бути помірним. Корм можна викладати не щодня і в кількості, яку птахи швидко з'їдають. Вони добре запам'ятовують місця розташування годівниць, час від часу до них повертаються і можуть біля них затримуватися довше, ніж звичайно.
<span>Источник: </span><span>http://5fan.ru/wievjob.php?id=35673</span>
Диво здійснення мрії в повісті О. Гріна "Пурпурові вітрила"
Повість-казка Олександра Гріна "Пурпурові вітрила" - це справжній гімн мріям, надії та силі справжнього кохання. Головні герої - Ассоль та Артур Грей - справжні романтики. Вони завзято мріють, ніколи не втрачають надії та віри у те, що їхні мрії здійсняться - навіть тоді, коли, здається, все проти них.
Над Ассоль через її мрію глузують жителі міста, вважають її за дурну. Але дівчина не звертає уваги на недоброзичливість оточуючих. Вона мріє - і її мрія здійснюється. Артуру Грею теж довелося долати неабиякі перешкоди на шляху до здійснення його мрії, але він вистояв і досяг своєї мети. Це йому вдалося завдяки терпінню, наполегливості та вірі в себе і свою мрію.
Звісно, у реальному житті не всі мрії здійснюються. Але це не означає, що мріяти не треба. Навпаки: мрія надає людині крила, підносить її над буденністю життя. І тоді навіть найфантастичніша мрія може здійснитися - як у повісті Олександра Гріна "Пурпурові вітрила".