Та кожливо, але для цього потрібно бути депутатом або президинтом...
Іван Нечуй-Левицький — неперевершений майстер гумору, письменник, що створив в українській літературі цілий ряд яскравих літературних портретів, характерів, що стали потім алегоричним уособленням певних людських рис.
У своєму творі мені хочеться розглянути основні засоби творення гумористичних та сатиричних образів у творі «Кайдашева сім'я» Нечуя-Левицького.
Сміхова культура є важливим елементом українського селянського світу, який постає зі сторінок повісті. Джерелом комічного, як правило, є якась невідповідність, життєва суперечність, наприклад, між метою і засобами її досягнення, формою і змістом, діями і обставинами. Сміючись над чимось, ми немовби підносимося над визначеними суперечностями, долаємо їх. Отже, на сторінках повісті «Кайдашева сім'я» сміх — це виклик безглуздості обставин, які формують самі для себе герої твору, що ведуть домашню війну. Саме цей сміх дозволяє читачеві піднестися над дріб'язковістю подібних обставин, уникнути їх, очиститися від життєвої скверни.
Письменник використовує різноманітні засоби творення смішного. Прослідкуємо, наприклад, за розмовою-грою між братами Кайдашами, в якій вони обговорюють риси дівчат. Уся ця розмова побудована на контрастах, несумісності смаків та уявлень про красу: «Доладна, як писанка» — «ходить легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить»; «повновида, як повний місяць» — «гарна... мордою хоч пацюки бий»; «тоненька, як очеретина, гнучка станом, як тополя; личко маленьке і тоненьке, мов шовкова нитка; губи маленькі, як рутяний лист» — «лице, як тріска, стан, наче копистка, руки, як кочерги, сама, як дошка, а як іде, аж кістки торохтять». Дотепні словесні характеристики підкреслюють критичність погляду хлопців, вдалі поєднання порівнянь викликають сміх. Отже, ми спостерігаємо тут використання такого засобу творення комічного, як словесна характеристика, дотепний вислів.
Крім того, Нечуй-Левицький у змалюванні домашньої війни постійно вдається до змалювання комічних ситуацій, у яких невідповідність, контраст форми і змісту, дій та обставин просто вражаючі.
Так, наприклад, дуже яскравою є сцена, у якій Мотря з Кайдашихою б'ються за мотовило. Взаємна ненависть цілком опановує жінками, позбавляючи їх здорового глузду: «Молодиці стояли бліді, як смерть, і від злості ледве дихали. Вони вже не мали сили самі покинути те мотовило...»
<span>Добро й зло. Поняття вічні й нероздільні. І поки живий дух і свідомість людини, вони будуть боротися один з одним, добро буде «відкриватися» людині, висвітлюючи йому шлях до істини. Таку боротьбу представляє нам М. Булгаков у романі «Майстер і Маргарита», причому робить це своєрідно: перед читачем одночасно проходять два шари часу. Один пов’язаний з життям Москви тридцятих років двадцятого століття, іншої – з легендою або правдою про Иешуа Га-Ноцри. Булгаков дає нам «роман у романі», і обоє вони об’єднані однією ідеєю – пошуками істини й добра</span>Перенесемося в далекий Ершалаим, у палац прокуратора Іудеї Понтія Пілата. У білому плащі з’являється він перед людиною років двадцяти семи. Людина цей – кликали його Иешуа – обвинувачується в підбурюванні до руйнування ершалаимского храмуАрештант хотів було виправдатися. «Добра людина!..», але його «навчили» дотримувати етикету: Крисобой вийняв бич і вдарив арештованого по плечах. Важко не погодитися з тим визначенням, що дав собі прокуратор: «люте чудовисько». Понтій Пілат живе за своїми законами: він знає, що мир розділений на пануючим і подчиняющихся їм; що всесильно римського імператора, а в Ершалаиме він намісник імператора, виходить, пан всіх і вся. І раптом з’являється хтось, що думає
Я люблю природу, явідчуваю її пахучі трави, щедрі прояви, гарні та блискучі промені сонця.
Мені подобається вдихати такі негаданні, просторні запахи Української землі.Як добре, коли є хвилина часу, для поєднання з природою.
Ця хвилина може замінити мені всі часи в комп*юторних іграх.
Я можу відчути, як ллється струмок холодної води,як щойно вилуплена пташка перший раз тріпоче крилами..
Що може бути краще, лебедів в небі,качок в річкі?
Щасливий(а) я, коли знаю, що все в країні, все в родині , та взагалі добре.
Природа-дуже важлива для нас, потрібно до нех прислухатися, щоб не закінчити життя біля комп*ютора.
Балада є одним з головних жанрів в поезії сентименталізму й романтизму. Світ в баладах постає таємничим і загадковим. У них діють яскраві герої з чітко окресленими характерами.
Слово "балада" прийшло до нас з провансальської мови і означає "танцювальна пісня". Балади виникли десь у середньовічній Франції . Вони тісно пов'язані з переказами, народними легендами, поєднують у собі риси розповіді і пісні. В Європі, у кожній з країн, існували свої балади: в Англії про народного героя Робін Гуда, у Німеччині – про лицарів, у Франції – про кохання…
У баладах відображаються драматичні конфлікти або ж фатальні обставини в житті людини. Події, що відбуваються в баладі, оцінюються з позицій усталених принципів народної моралі.
Українські балади існували з сивої давнини, їх історія губиться десь у давньоруському епосі. Ніхто вже давно не пам"ятає їхніх авторів, тому ці твори й називають народними. Однією з найдавніших в українському фольклорі називають баладу «Ой летіла стріла». В ній співається про те, як бідна вдова втратила єдиного сина, і його оплакують найближчі люди:
«Де матінка плаче,
Там Дунай розлився.
Де плаче сестриця,
Там слізок криниця.
Де плаче миленька,
Там земля сухенька».
Як бачимо, текст балади дуже поетичний, образний, викликає почуття жалю, печалі, туги за загиблим.
Інша старовинна балада – «Бондарівна», про горду та хорошу дівчину з міста Богуслава, яка не прийняла кохання польського пана:
«<span>- Ой чи волиш Бондарівно ти зі мною жити,
А то будеш, Бондарівно, в сирій землі гнити.</span>
<span>Ліпше мені, пан Каньовський, в сирій землі гнити,
Ніж з тобою по неволі на цім світі жити».</span>
Дівчина вибрала смерть і загинула від руки ошаленілого від кохання пана.
Балада як жанр має свої особливості поміж інших фольклорних жанрів. Балада має сюжет із зав»язкою, кульмінацією та розв»язкою. Балада обов»язково передає емоції самого автора і виконавця, а також почуття героїв. У баладі реальні події поєднуються з фантастичними. У баладі події часто відбуваються на фоні фантастичного пейзажу. Балада часто містить у собі якусь таємницю. У сюжеті балади багато діалогів. При цьому балада не може бути занадто довгою; будучи лаконічною, балада містить глибокий зміст.
<span>Збирати, вивчати, виконувати балади, даруючи їм друге життя, - дуже цікаво та повчально. Так ми глибше пізнаємо емоційний світ життя, національного характеру народу. </span>