В літописі Временных лет ми дізнайомося про князів , про люд , про наші міста .. Ну Одним словом дізнаємося про життя людей до наших часів
Играли всю ночь,
А все остались в выигрыше?
(Музыканты)
* * *
В лесу росла,
Домой пришла,
На печи высохла,
Без слез заплакала.
(Скрипка)
* * *
На концерте выступала
Наша милая Татьяна,
Как звезда она играла
Целый час на…
На мою думку автор за допомогою Климка він хоче навчити нас доброті, чесності, вірності та витривалості. Тому автор ставиться до Климка дуже добре, хоч його історія закінчилася печально, а перед смертю Климко пережив багато страждань.
Протягом багатьох віків, ще з самого початку свого існування, життя українців було нерозривно пов’язане з піснями. Пісні мали величезне значення для людства і супроводжували людей в усіх сферах їх життя: у свята та час розваг (весільні, різдвяні (колядки, щедрівки), купальські, русальні пісні), під час роботи (жниварські пісні), в час трауру (пісні про загиблих, обрядові) тощо. Напевне, не було такої життєвої ситуації, про яку наш народ не склав би пісні.
Щастя від щирого кохання, журба дівчини, що чекає козака з походу, біль від стосунків, яким заважали якісь зовнішні обставини (соціальний стан закоханих, відстань тощо), горе втрати, сльози матері, що не діждалася сина або загубила єдину доньку — у піснях є все і навіть набагато більше. Слухаючи їх, розумієш, що у світі, повному страждань, неможливо було вижити без пісні, і ця пісня рятувала людей, з’єднувала їх, давала їм опору і надію в скрутні часи.
Створені народом, вони існували у багатьох варіантах і виражали чисту есенцію народного досвіду — знання і уміння не однієї людини, а сотень тисяч, покладені на мелодію пісні.
Пісні супроводжували язичницькі ритуали, які ще довго жили в пам’яті наших предків, та християнські церковні обряди, до яких українці також відносилися зі значною повагою. Пісні занотовували важливі історичні події та протягом віків зберігали пам’ять про загиблих героїв. Пісні — це енциклопедія побуту, звичок і традицій. Пісні — це душа народу у відбитках безсмертних нот.
Українські пісні — це сотні історій різних людей, які вкладали цілу душу в створення пісні. Їхні долі й досі живуть в сюжетах цих пісень, переплітаються з ними…
Пісні передавалися з покоління в покоління нерозривним ланцюгом кохання — від матері до доньки, від тої — до її доньки і так далі… Вони жили у серцях людей і пам’яті народу, бачили все і про все розповідали — треба було лише правильно задати запитання.
Ці пісні — сироти, бо ніхто не знає справжніх їхніх «батьків». І одночасно вони є дітьми цілого народу, бо в них вкладена вся його душа, вся його суть.
Пісні завжди жили поряд із нашим народом, супроводжували його в горі і в радості, прикрашали життя і робили його легшим. Наша мова недарма зветься «солов’їною» — ми любимо і вміємо співати. Українці народжуються з піснею і вмирають також із нею, проносячи її через все життя.
І пливе над нивами, над степами і над морями українська пісня… І живе разом з нею український народ.
І. П. Котляревський — засновник нової української літератури, який залишився її класиком. Твори І. П. Котляревського — помітний історичний злам і початок нового етапу в розвитку української прози, поезії й драматургії. Саме цей видатний митець першим використав дорогоцінні скарби українського фольклору й етнографії свого народу, саме він першим звернувся до животворних джерел рідної народної мови й зробив її по-справжньому літературною, саме він почав писати реалістичні твори про життя звичайних співвітчизників.
І. П. Котляревський увів в українську літературу декілька нових жанрів: комічна опера, епічна поезія і травестійно-бурлескна драма. Усі твори нашого видатного співвітчизника сповнені щирої любові до народу, високої духовності, поетичності й непідробного гумору. У цих творах письменник крок за кроком розкриває нам образ простого народу і стверджує велику духовну силу українців, їхню здатність на створення кращого майбутнього. Як поет-просвітитель, поет-гуманіст І. П. Котляревський оспівує патріотичні почуття трудящих, засуджує жорстокі явища тогочасної феодально-кріпосницької дійсності і щиро співчуває закріпаченому селянству.
Творчість І. П. Котляревського увібрала в собі неповторні зразки мистецтва нашого красного письменництва, які мають велике виховне, художньо-естетичне і пізнавальне значення. Тому, на мій погляд, творчий спадок І. П. Котляревського є дорогоцінним скарбом у золотому фонді української і світової літератури. Як сказав про нього Т. Г. Шевченко:
«Будеш, батьку, панувати,
Поки живуть люди;
Поки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть!»
П’єси І. П. Котляревського безсмертні й привабливі своїм реалістичним відтворенням картин селянського життя українців на початку XIX століття. Літературознавці стверджують, що, наприклад, в «Енеїді» і в «Наталці Полтавці» треба вбачати не стільки критичний реалізм, скільки своєрідну просвітительську правду. Бо в цих творах І. П. Котляревський співчуває своїм співвітчизникам і протестує проти феодальної кріпосницької моралі, але не прагне загострювати соціальні суперечності тогочасного суспільства.
Ненависть до всього негативного, симпатія автора до своїх позитивних персонажів, здебільшого представників простого народу, жива розмовна мова героїв творів — все це яскраво свідчить про тісний зв'язок І. П. Котляревського з українським народом, про його народолюбство, свідчить про важливість творчості цього видатного митця для розвитку української культури і літератури, для розвитку усього українського суспільства.