На глибокі роздуми спонукає цей вірш.Кожне слово, речення строфа емоційно навантажені.Уславленння любові, щирості до містя де народився, зробив перші кроки і вирушив по стежині життя. Стежина життя...Якою вона буде і де проляже?Чи десь на чужині, чи в ріднім краю?..Одним одна...Єдина...Найдорожча...Кожна людина завжди пам"ятатиме батьківську xату і ніколи не забуде стежину до неі. Вірші А.Малишка душевні.Тому народ залюбки співає пісні на його вірші.
Бібліотека Української Літератури Головна | Контакти | РекламаУкраїнська література : Бібліотека : Сучасна література : Біографії : Критика : Статті : Енциклопедія : Народна творчість |Навчання : Реферати : Шкільні твори : Твори з мови : Стислі перекази : Контрольні питання : Крилаті вирази : Словник |Зарубіжна література : Бібліотека : Біографії : Шкільні твори : Стислі перекази : Реферати : Шпаргалка |На русском : Краткие содержания | Сочинения : Русская литература : Зарубежная литература : По языку | Электронная библиотекаШкільні твори > К > Карпенко-Карий Іван > Образ Герасима Калитки у комедії І. Карпенка-Карого "Сто тисяч" — електронний текст
Образ Герасима Калитки у комедії І. Карпенка-Карого "Сто тисяч"
Шкільний твір
Образ Герасима Калитки у комедії І. Карпенка-Карого "Сто тисяч" Першою п'єсою, що вийшла з-під пера Карпенка-Карого після того, як він позбувся "гласного нагляду", була комедія "Гроші", написана в 1889 році. Минуло майже три десятиліття, як у Росії скасували кріпацтво, і в житті села сталися суттєві зміни. Поміщики, що втратили безмежну владу над селянами, важко пристосовувалися до нових умов, бо не звикли думати й працювати. Їхні маєтки часто занепадали й перекуповувалися людьми з грошима, які набували дедалі більшої сили. Саме слово "гроші" найчастіше звучить у п'єсі. "Гроші - всьому голова", - ці слова головного персонажа комедії "Сто тисяч" Калитки були гаслом часу. Герасим Калитка - центральний персонаж комедії. Це сільський багатій широкої руки. Основа його багатства - земля. Маючи "шматочок кругленький" в двісті десятин, Калитка цим не задовольняється, він прагне більшого. У нього велика, навіть ніжна любов до землі, та це любов власника, черствого і запопадливого. "Ох, земелько, свята земелько, Божа ти донечко!" - в пориві проголошує Калитка. Але тут же розкривається і причина цієї розчуленості хижака: "Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки. Приобрітав би тебе без ліку..." Власницькі прагнення Калитки сягають далеко: "Всю землю навкруги скуплю. Ідеш день - чия земля? Калитчина; їдеш два - чия земля? Калитчина; їдеш три - чия земля? Калитчина... Диханіє спирає..." Жадоба збагачення стала єдиною всепоглинаючою пристрастю глитая. Вона заполонила всі його помисли, він навіть уві сні марить: "Кругом, кругом усе моє". Усі вчинки ненаситного "стяжателя" зумовлені тією всепоглинаючою пристрастю. Калитка сам ніколи не доспить і не погуляє, але й своїм рідним та наймитам не дасть змарнувати час, бо праця - то гроші, багатство. Йому все здається, що наймити мало роблять і багато їдять: "Настане день, то роботи не бачиш, а тільки чуєш, як губами плямають". Побачивши, що наймит узяв окраєць хліба, йдучи в неділю на роботу, Калитка дорікає йому: "І тобі не гріх? Неділя свята, а ти ні світ ні зоря вже й жереш! Не пропадеш, як до обіду попостиш хоч раз у тиждень. Однеси хліб назад". Родинні почуття в Герасима Калитки притуплені власницькими інтересами. В одруженні сина він шукає лише наживи: "Мені треба невістку з приданим, з грішми". А віддавши дочку заміж, Герасим відмовився сплатити зятеві обіцяний посаг - п'ять тисяч карбованців. І хоч під час бійки, яка виникла в зв'язку з цим, йому й нам'яли боки і вибили два зуби, Герасим все ж вважає, що він виграв, бо "п'ять тисяч карбованців зосталось у калитці - не дав-таки зятеві". Усі свої розрахунки щодо збагачення Калитка будує на реальній основі. Примарливе прагнення Бонавентури-Копача знайти скарб його не захоплює. Сам Боновентура змушений констатувати тверезу заповзятливість таких, як Калитка, "хазяйственних мужиків", які поступово прибирають до своїх рук маєтки родовитих дворян. Гонитва за наживою породжує ворожнечу між "хазяйственними мужиками". Калитка заздрить Жолудеві, Пузиреві і докладає всіх зусиль, щоб взяти верх над ними. Він вирішує, що Жолудь "не іначе, як нечистим путьом" досягнув свого багатства. Тому й захопила його перспектива вигідно придбати фальшивих сто тисяч. При цьому він навіть досвідченого шахрая спробував обдурити: заплатив йому, замість п'яти, тільки три тисячі карбованців. Та, засліплений жадобою багатства, Калитка сам пошився в дурні: замість фальшивих грошей шахрай підсунув йому мішок з чистим папером. Це доводить Калитку до відчаю, він кидається вішатись, а коли його рятують, він заявляє: "Нащо ви мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря!" Отже в комедії "Сто тисяч" драматург, ніби сміючись, а проте серйозно попереджає про небезпеку брудних грошей, які калічать душі, руйнують споконвічні уявлення про добро і зло, спотворюють моральні основи, від яких залежить здоров'я нації. Завантажити і зберегти:Образ Герасима Калитки у комедії І. Карпенка-Карого "Сто тисяч"
«Вже Павлусь був чималий пахолок, а вона (мати) ще возилася з ним. Як з маленькою дитинкою. Було власними руками годує, а він, телепень, тільки глита та, як той пуцьвірінок, знов рот роззявлює».
· «Як кладе його спати, то сама і стеле, і роздягає, і хрестить, і ще й котка співає, неначе над годовничком».
· «...Його вигнало та розперло, такий став гладкий та опецькуватий! Пика широка та одутлувата, як у того салогуба, а руки білі та ніжні, як у панночки. ...Зроду не то, щоб ціп або косу у раках подержав,— не взявся й за лопату, щоб одгребти сніг од порога, або за віник, щоб вимісти хату».
· «Щастя, як горох з мішка, так і сиплеться на нашого Павлуся, і урожай у його луччий, як у других, і корів нема ялових...»
· «... Павлусь за весь день і пари з рота не пустить; хоч би часом чого і схотів, вже не попросить: якось йому і слово важко вимовити. Тільки йому й роботи, що цілісінькій день їсть (а лопав здорово) та спить. ...Поспить на перині, лізе на піч поспати ще у просі. Пообідає і знов куня...»
· «Лучалось, наймит вернеться з поля і навідається до Павлуся, а тому й голову важко держати на плечах».
· «Якби вечорниці збирались біля моєї хати, то, може б, і пішов».
· «Се мій скарб, се мені Бог у вікно вкинув! А що?»
· «Найшлась і дівчина, що, як той скарб, сама до його лицялась. Послав йому Господь і діточок покірних, працьовитих, не таких, як він пудофет.... І віку йому таки чимало протяг Господь: до білого волосся доспався. Спав, спав, аж поки навіки не заснув»
Я живу в Україні вже багато років.І знаю що у нас самі красиві лани,поля і річки.Ні у якій іншій країні немає таких гарних квітів,мальовничих краєвидів і багатих урожаїв.
Саме у цій країні я виросла і буду жити.Саме у цьому рідному краї я стала щаслива...
Тут я зробила свої перші кроки,тут я навчилася говорити і тут народилась.У нашому краї народилися відомі поети,лікарі і актори.І вони були щасливі шо саме тут вони прожили своє життя.Багато людей живуть у пошуках щастя але не кожна з них розуміє що щастя так близько,щастя це просто бути у рідному краї з близькими тобі людьми.Коли ви ідете із своєї домівки у іншу країну ви навіть не задумуєтеся що ви покидаєте місце де ви народились,місце де ви були щасливі.
Щастя не в місті у якому ви зараз живете,щастя у місті де ви народились,у рідному краї...
Тому що Рахіра -це двоюрідна сестра Михайла й Сави. До того ж циганка , «Лінива до розпуки, пленталася цілимиднями бездільно по селу, балакаючи та оглядаючи все, щовпадало їй в очі, особливо ж дріб, або ставала там, де ґаздині білилисвої полотна, щоб опісля, при відповідній нагоді, з одногоабо другого затягнути незамітно під пахву». Злодійкувата, охочадо тютюну й горілки, «пуста» дівчина. Її батько хотів Григорій хотів втягнути в кримінал Івоніку.