<span>Світ дитинства – це такий чарівний світ, в якому дитина може
пограти в ляльки, в машини, в м’яч. І хоча дитинство пролітає дуже
швидко, воно все-таки дуже цікаве, яскраве і веселе. Це незабутня пора,
пора мрій, щирої радості і дорослішання людини. Ми не повинні забувати
дитинство і повинні берегти його в своєму серці, і тоді воно не забуде
нас.<span>Дитинство – це безтурботність, веселість, радість кожної
людини. Згадуючи про своє дитинство, ми ніколи не можемо сказати, що
воно пройшло для нас погано або що нам було нудно. Це завжди хороші,
добрі і щасливі спогади нашого життя. Ми ростемо, вчимося життю,
починаємо усвідомлювати реальність саме в цьому віці. Саме тому в школу
починають ходити з віку 6-8 років. Ми краще и </span></span>
Твір за повістю Г. Тютюнника «Климко»
Твір розміщено в твори з української літератури від Tvir в Пятница 4 сентября
Війна несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю дорослих, які зі зброєю в руках пішли на фронт. Та як почувалися діти і підлітки, багато з яких залишилися без піклування старших, без даху над головою, перед щоденною смертельною небезпекою? На собі, своїй долі відчув чорний подих смерті і Григір Тютюнник. Пізніше, ставши письменником, він не зміг не описати тих страхіть, які випали на долю покоління. Розповідь про дітей війни — основна тема його творчості, зокрема повісті «Климко».
Головний герой, як і сам письменник, залишився сиротою, виховувався у дядька, доки той не загинув від німецької бомби. Вже з початку повісті ми бачимо, що хлопчик серйозний, відповідальний. А зі смертю дядька йому і зовсім довелося покладатись тільки на себе. І Климко, і його друг Зульфат — чуйні, чутливі до чужого горя. Самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку з її немовлям. Зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов’янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. Подорож далека й безпечна, але Клим-ко готовий терпіти холод і голод заради Зульфата, заради Наталії Миколаївни і її дитинчати. Взаємодопомога — характерна риса майже всіх героїв оповідання. На перший погляд безпорадна людина у трагічній ситуації знаходить сили і можливість допомогти іншій: хлопці допомагають вчительці, старий безногий швець разом з голодним Климком рятують молоденьку дівчину від облави, чужа жінка доглядає хворого Климка і навіть запрошує залишитися жити у неї. Біда зближує, згуртовує людей, виявляє глибини людської душі: доброту, порядність одних і жорстокість та підлість інших.
Фінал оповідання — трагічний. Климко загинув від фашистської кулі уже біля самого дома, а «з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль».
Ця повість страшна своєю правдою про війну і красивою правдою про благородних людей. Схиляючи голову перед пам’яттю дітей, що загинули на війні, ми маємо докласти всіх зусиль, аби не опалював вогонь війни душі дітей.
Характеристика Омелько Кайдаш Омелько Кайдаш: стельмах, небагатослівний, забобонний, віруючий, «зазнав панщане горе», полюбляє перехилити чарку. «Широкі рукава закачались до ліктів; з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною.» Характеристика Маруся Кайдашиха «Вона була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем. Маруся Кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана, куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарить і ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства». Маруся Кайдашиха — «від її погляду молоко кисне», «на словах, як на цимбалах грає», сварлива, улеслива, любляча бабуся. Характеристика Карпо «Кайдашева сім’я» Карпо: мовчазний, жорсткий, «з нього буде добрий посіпака», працьовитий. «Широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті.» Характеристика Мотрі «Кайдашева сім’я» Мотря: «має серце з перцем», «бриклива, як муха у Спасівку», заможна, галаслива, жорстока. «Висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з рукавами, позакачуваними по лікті, з чорними косами, вона була ніби намальована на білій стіні. Загоріле рум’яне лице ще виразніше малювалось з чорними тонкими бровами, з темними блискучими, як терен, облитий дощем, очима. В лиці, в очах було розлите . щось гостре, палке, гаряче, було видно розум з завзяттям і трохи з злістю.» Характеристика Лаврін «Кайдашева сім’я» Лаврін: лагідний, жартівливий, протилежний за характером і зовнішністю своєму брату, неконфліктний, романтичний. «Молоде довгасте лице було рум’яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум’яні губи — все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір.» Характеристика Мелашка «Кайдашева сім’я» Мелашка: вродлива, добра, лагідна, з бідної сім’ї, тиха. «Була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк.»
Не секрет, що сніг має білий колір. Тому більшість людей вважає, що і на картинах його потрібно зображати білим. Що ж тут складного: взяв білу фарбу, наніс її на полотно, ось вам і сніг. Але так можуть думати тільки ті, хто ніколи не мав справи з живописом та й просто не придивлявся до картин, на яких художники зображували зиму. Адже насправді сніг може бути практично будь-якого кольору і набувати будь-яких відтінків, причому все одно залишиться враження що це справжній сніг. Прикладом тому можуть служити картини відомого радянського художника Костянтина Юона. Він дуже любив зиму, сніг, мороз і сонце, тому написав багато зимових пейзажів, на яких зобразив зиму в різний час доби, в різну погоду і в різні періоди зими.
Одна з картин К. Юона на зимову тему називається коротко і ємко: «Кінець зими. Полудень». Вже одна назва змушує нас уважніше придивитися до того, що зображено на цьому полотні. Адже цікаво розібратися, за якими ознаками можна зрозуміти, що це дійсно кінець зими і дійсно опівдні.
На полотні зображено веселий сільський пейзаж. Вся земля ще покрита товстим шаром снігу. Видно відразу, що це типове російське село: ліворуч на передньому плані знаходиться дерев’яний будиночок, а від нього йде огорожа, що розділяє картину на дві частини горизонтально. Вдалині видніється ще один сільський будинок.
Дахи будинків теж покриті снігом, який, на перший погляд, ще не почав танути. Уважно придивившись, можна побачити, що для зображення снігу художник майже не використовував білої фарби, зате добре видно відтінки жовтуватого, сірого, блакитного і синього. Саме завдяки цьому створюється відчуття, що це дійсно кінець зими і сніг вже не такий пухнастий і свіжий, як це буває під час сильних морозів.
На подвір’ї пасуться кури, які ніколи не виходять на вулицю під час зими. Значить і вони відчули наближення весни і вибралися погрітися на перших променях ласкавого, майже весняного сонця. Домашня птиця виглядає на полотні яскравими веселими плямами і додає пейзажу життєрадісний настрій. За огорожею видно групу хлопців з лижами. Швидше за все, вони зібралися до далеких горбів, які видніються на задньому плані. Хлопці квапляться використовувати останні морозні деньки, щоб присвятити їх зимовим забавам.
Про те, що на полотні зображено кінець зими, говорить і яскраве сонце. Його не видно на полотні, але сонячні промені заливають весь простір картини. У променях сонця більш чітко видно і ніжні берізки, і темні ялини, без яких не може обійтися жоден російський пейзаж. Дійсно – це полудень, адже тільки в цей час в кінці зими сонячні промені такі пронизливі, а морозний день по-справжньому приємний. Ще трохи – і в свої права вступить весна