А сонце,зазначалось,потім зійшло.
Сонце заходить,цілуючи гай.
І мчать вітри,неначе діти босі, насунувши на очі картки.
Озеро спить,укрившись місячною короною.
І сподіваючись на Бога , я досягнуто колись мети...
Ответ:
Чудовий світ казки… Я добре пам’ятаю, коли бабуся мене, ще зовсім маленьку, своїм лагідним голосом запрошувала до нього. І я мандрувала тим чудовим і неповторним світом. Уявляла себе на місці головного героя чи поруч із ним. Уболівала за Василису Премудру, захоплювалася красою Людмили та мужністю Руслана, а також казковим котом, що ходив по ланцюгу. І, мабуть, тому я з повагою ставлюся до чорного пустотливого бабусиного кота, вважаючи, що він із казки О. Пушкіна. І дарма, що кіт ходить зовсім не по ланцюгу, а гуляє сам по собі. А хлопчики, які мене оточують, не завжди поводяться по-лицарськи.
Я люблю читати казки, бо вони вчать робити добро. Тим більше що добро в них завжди перемагає.
Ось, наприклад, у відомій казці «Попелюшка» дівчину завжди ображала мачуха та сестри. За важкою працею та щоденними клопотами вона і не мріяла про щастя. Але за своє добре серце і терпіння Попелюшка отримала винагороду, про яку ми всі знаємо.
А в казці «Спляча красуня» мачуха-королева була дуже вродливою. Однак вона постійно прагнула заподіяти своїй пасербиці зло. Тому, читаючи казку, я не сприймала красу королеви. Мені здавалося, що їй пасувало б бути старою черницею, на яку вона заради зла тимчасово перетворювалась.
Таких прикладів можна навести багато. Читаючи казки, я вчуся розпізнавати жорстокість, егоїзм під маскою улесливості, розрізняти добро і зло. Адже з усім цим кожному з нас ще доведеться зустрітися в житті. Тож будемо озброєними завдяки мудрості, добру і красі казки.
Объяснение:
Н.в три шостих
Р.в трьох шести
Д.в трьом шести
З.в три шести
М.в на трьох шести
Мабуть, немає жодної української родини, якої б не торкнулася проблема війни. Не обійшло це лихо й Олександра Довженка на довго закарбувалася в мою пам'ять фраза із "Щоденника" талановитого митця і людини з великої літери: "Україну знає той, хто був на її пожарах". Він — був... Можливо, саме цьому відтворив усю правду війни у кіноповісті "Україна в огні".
У кіноповісті письменник звертається до найтрагічніших сторінок із історії Великої Вітчизняної війни — до її початку та відступу радянських військ на схід. Цей твір є своєрідним літописом про найтяжчі, найгрізніші дні початку війни.
У центрі твору — трагічна доля хліборобської родини Лавріна Запорожця, що уособлює долю всього українського народу, зганьбленого, розтоптаного ворогом. Письменник розповідає про той жахливий час, коли під тиском ворога війська захисників не просто відступають — тікають, залишаючи на поталу непідготовлених беззбройних людей. Автор показує Україну в цей час у символічному образі Олесі, яка стоїть на роздоріжжі подій із своїм розпачем і горем. Що чекає її? Символічним у повісті є образ Христі Чепурної. У ньому автор узагальнив трагедію українського народу, що був кинутий на поталу фашистам, переніс усі найтяжчі випробування, масове фізичне нищення, вивезення до Німеччини на примусові роботи. На жаль, багатьох з тих, хто повернувся, на Батьківщині було названо зрадниками й засуджено. Є щось символічне і в обірваній мирній пісні Запорожців, яку вони вже неповним сімейним складом доспівають лише після війни. Показує письменник і розтерзане фашистами село під час окупації, що дає повне уявлення про муки всієї України. Читача приголомшує жахливий трагізм становища простого люду під час окупації: "Жінки кидались під поїзд, який, не зупиняючись, йшов своєю ходою", "німці клали в ряд і розстрілювали цілі родини, підпалювали хати", "вже не було кому ні плакати, ні проклинати..."
Олександр Довженко не був сталінською маріонеткою, тому його твір пронизаний багатогранністю, він висвітлює і реальні вчинки компартійних діячів, які залишали напризволяще український люд. Змальовуючи початок війни, письменник показує пекло подій, які з волі Сталіна і Гітлера розгорнулися в Україні. Осмислюючи трагічні колізії воєнної дійсності, Довженко критикує антигуманні помилки передвоєнного часу.
<span>Засуджуючи війну, Олександр Довженко неодноразово виявляв свій великий гнів до загарбників, осмислював дух непокори всього українського народу. У творі утверджується висока ідея невмирущості української нації, високої моралі українців. Твір Довженка є своєрідним меморіалом українському народу.</span>