<span>1. Любов до вітчизни починається з любові до берізки біля рідної хати,до стежки на городі, втоптаної дитячими ногами (М. Рильський) 2. Дніпро внизу, розлитий, сяє, грає, котить води (М. Рильський) 3. У Моринцях, в Шевченковім краю хай буде вік благословенна хата, така убога і така багата (І. Коломієць)4. Не називаю її раєм ті хатиночки у гаї ,над чистим ставом край села (T. Шевченко) 5. Греблею йшла череда і ,здіймаючи кyряву, ревла та мекала (ДМ. Коцюбинський) 6. димок, від розкладених на землі вогнищ, прозорими струмочками здіймався до блакитного неба(M. Коцюбинський) 7.Один-однісінький серед морської рівнини бовваніє крейсер вдалині, і крім нього ніде ні паруса, ні катерка (О. Гончар)8. Озеро схоже на велетенську, пласку чашу (e. Гуцало)</span>
У моєму саду розгулялася весна. На деревах почали набухати бруньки. Ось-ось зявляться маленькі зелененькі листочки. З-під чорної, ще погано прогрітої землі, показалась зелененька травичка. Під вікном на клумбі розцвіли перші квіти весни - підсніжники. Сонечко пригріло своїми промінчиками, небо стало голубе-голубе, а у садку почали виспівувати свої пісеньки пташки.
Це означає,повернутися до життя,відновитися,"стати на ноги" після важкої ситуації
Наш народ здавна відзначався своєю високою духовністю. Вона з глибини віків промовляє до нас звичаями, обрядами, піснями, чудовими спорудами і фресками Софії Київської, Михайлівською золотоверхою, справжнім дивом — козацькими соборами, то стали виявом народного бачення й розуміння краси, духовного багатства українського народу.Ми ніколи не були бездуховними, примітивними. А якщо й трапляються окремі «людці», «безбатченки», що готові посягнути па святині, то воші знаходять осуд і ганьбу у людей. Згадаймо, як виступили мешканці села Зачіплянки проти Володьки Лободи, який зазіхнув на святая святих — собор (роман О. Гончара «Собор»).Саме у ставленні до старого козацького собору тут показано духовну сутність народу. А Софійський собор — це втілення душі народної, народного духу, духу, громадянства, мудрості.Духовність людини — це особлива здатність цінувати, зберігати, примножувати найвищі прояви високого, здійснювати лише праведні вчинки, творити добро не заради похвали, а за власним сумлінням. Розумна людина обов’язково приходить до віри в Бога, бо саме у десяти заповідях Господніх — мораль, етика, основні закони людського буття.<span>Ми живемо у скрутні часи. Нині у душах багатьох людей панує хаос. Знецінюються моральні та стичні цінності, часто світом керують неправда і гроші. Люди кинуті напризволяще. Вони зрікаються віри й добра. Тупцюються на місці, наче сліпці, заганяючи себе у глухий кут самознищення. Замість духовних цінностей на першому плані — низькі потреби.
</span>Скарбницею людського духу є мова народу. Адже саме через мову народ передає свої мрії, бажання, прагнення, переживання. Наша мова належить до найрозвиненіших, найбагатших мов світу. Але сьогодні, на жаль, і вона переживає важкі часи. Деякі наші співвітчизники готові легко зректися рідного слова, замінити його чужим. Нині так, як і за часів Т. Г. Шевченка, ми нерідко бачимо плазування перед західним. А наш духовний батько нам заповідав:Не шукайте, не питайтеТого, що немаєІ на небі, а не тількиНа чужому полі.<span>Я твердо переконана, що восторжествує правда на землі, злагода, добро між людьми. Ми усвідомимо заповіти предків, згадаємо про наш святий обов’язок перед історією і сучасністю, перед минулим та майбутнім. Ми будемо берегти духовне багатство нашого народу, примножувати його. Ми повинні задуматися про те, яку духовну естафету наше покоління передасть наступним, які духовні цінності ми створимо, передамо нащадкам.</span>
