Сонце, тепле й сліпуче, світило йому просто в лице, а довкола все співало: птахи, бджоли, комашня
Конфлікти – життєва необхідність, а не банальна сварливість.
Всі ми люди. У нас є свої звички, уподобання та характер. Не раз мабуть ви ловили себе на думці, яка говорить про велике бажання висказати все у вічі другові, рідним чи начальнику, показати своє невдоволення. Зупиняє розум, мудрість і горде звання безконфліктної людини. Зовсім все по-іншому відбувається у дитячому світі. Для них конфлікт набагато більше, ніж гра слів - це величезний життєвий досвід. Хоча б раз поспостерігайте за дітьми і за їхнім вмінням вирішувати конфлікт.
На шкільне подвір’я
Шкільне подвір’я, дитячий гамір, пустощі. Саме так маленькі учні проживають після уроків своє безтурботне життя. І здавалося б, що всі дружні та великі товариші. Аж поки не прийде його величність – конфлікт. Уникнути його в житті навіть дітей дуже складно. Адже в кожного свої амбіції, бажання та інтереси, які можуть не співпадати. Шкільний психолог Марина Товт, розповідає, що найчастіше дитячі конфлікти виникають тоді, коли прагнуть зачепити дитяче Я. В такий спосіб діти намагаються поліпшити своє становище в суспільстві, досягти якогось необхідного їм рівня поваги, а деколи банально, привернути увагу чи настояти на своєму. Та все це дуже часто ставить у глухий кут батьків. Мами і тата губляться в дитячих проблемах. Справа в тому, що вони просто і не знають, як реагувати на них. Отже, для початку треба розібратися в причинах дитячих сварок, а після - шукати вихід із ситуації.
Конфлікти – життєва необхідність
Дайте змогу дитині вирішити конфлікт самотужки. Допоки це можливо займайте роль спостерігача, а вже потім арбітра. Дітки можуть справитись зі сваркою – повірте і навіть краще, аніж дорослі – стверджує психолог Марина Товт. Це життєвий досвід, який необхідний кожній людині. Також доведено, що у діток, які самостійно вирішують свої проблемні стосунки, різко підвищується самооцінка. Вони стають досвідченішими та мають власний життєвий багаж.
Роль мам і тат
Роль мами і тата в таких конфліктних ситуаціях не можна недооцінювати. Батьки не повинні стояти осторонь і бути абсолютно відчуженими від дитячих проблем. Психологи впевнені, що допомога дорослих у вирішенні дитячих сварок дієва тільки у випадку конструктивних порад і детального аналізу ситуації. Сядьте і поговоріть з дитиною про те, що трапилось, чому так відбулось. Знайдіть спільний вихід. Головне не загострювати ситуації. Як зізнається Марина Товт, дуже часто дитячі конфлікти стають причиною сварок не між дітьми, а між батьками. Коли кожен прагне відстояти правоту своєї дитини. І буває, коли маленькі бешкетники вже давно примирились, а батьки ще ніяк не заспокояться. Щоб такого абсурду не траплялось, потрібно бути справедливим до своєї дитини. Чітко пояснюйте, де проблема і чому трапився конфлікт. Треба навчити дитину вибачатись і визнавати свою неправоту. Адже, можливо, винна саме ваша дитина. Спробуйте їй це пояснити, допоможіть знайти вихід, підкажіть, як правильно вибачитися і втихомирити сварку. Але, звичайно, найкращий приклад вирішення сварок подаєте ви самі у побуті і спілкуванні між собою. Якщо у вашій родині вміють знаходити компроміс, то і вашій дитині буде легко це робити в житті.
Фридрих был трудолюбивым и мирным человеком.Он работал не по своей воле это было после войны.Когда пленных оставили отрабатывать.Он скучал за своими дочерями .Так как мог смотреть на них только на фото.Далее говорилось о том что он тяжело заболел.И при этом он тихо делал украшения а после развешивал их .Он был добрым человеком которого не жалела судьба.Вскоре он умер... К сажелению не на своей родине и так и не увидев своих родных.<em /><em />
Була собі краплинка. Вона жила високо в небі в хатинці-хмаринці разом зі своїми сестричками. І кожна з них швидко росла. Одного разу хмаринка не витримала їх ваги і порвалася. Впали краплинки на землю рясним дощем.
На небі засяяло сонечко. Краплинки нагрілися і перетворилися на невидиму пару. Вони стали легенькими і знову піднялися вгору. А там холодно! Стали вони тулитися одна до одної, щоб зігрітися. І знову утворилася хмарка. Сонечко світило і світило, і все нові і нові краплинки піднімалися вгору.
Хмарка стала такою важкою, що не втримала і порвалася. А краплинки знову впали краплинки на землю рясним дощем.
Не любить краплинка сидіти на одному місці. Так вона і подорожує завжди згори – вниз і знизу – вгору.
Як краще розповісти про похід Ігорів — за зразком давнього співця Бояна
чи за вимогами сучасності? Ігор Святославович укріпив ум силою, а серце
вигострив мужністю й повів свої хоробрі полки на землю Половецьку за
землю Руську.
Ігор чекає свого брата Всеволода. А в того вже бистрі коні осідлані
стоять під Курськом, воїни вправні, шукають собі честі, а князю — слави.
Глянув Ігор на світле сонце, а воно тьмою закрилося. Сказав князь
воїнам: "Браття і дружино! Краще полягти в бою, ніж потрапити в полон.
Хочу списа переломити край поля Половецького, хочу голову зложити або
напитися шоломом із Дону!"
Було затемнення сонця, птахи кричали, звірі ричали. Половці,
побачивши Ігореве військо, побігли до Дону. Зранку в п’ятницю перемогла
Ігорева дружина, забрала багатство — і золото, й дорогі тканини, й одяг.
Усім тим мостили болото, щоб проїхати далі.
Другого дня рано криваві зорі встали, чорні хмари з моря йдуть,
хочуть закрити чотири сонця на ріці Каялі біля Дону великого. О Руська
земле, уже за горою єси!
З ранку до вечора гримить бій, летять стріли, тріщать списи. Чорна
земля кістьми засіяна і кров’ю полита. Буй-тур Всеволод стоїть в
обороні. Падають його стяги. Ігореві жаль брата, завертає він свої полки
на поміч. Три дні билися, і впали стяги Ігореві. "Тут пир докінчили
хоробрі русичі: сватів напоїли і самі полягли за землю Руську". Навіть
трави й дерева нахилилися з жалощів.
Припинилися походи князів на половців, розпочалися сварки, усобиці, а вороги тим часом на Руську землю прийшли з перемогами.
Горе розлилося по Руській землі. У цей час князь Ігор пересів із сідла золотого у сідло невольниче.
А Святослав у Києві в цей час побачив поганий сон. І сказали йому
бояри, що полягло хоробре Ігореве військо, загинув Всеволод, а самого
Ігоря взято в полон.
Сказав тоді великий князь Святослав золоте слово, зі слізьми
змішане, про те, що рано брати виступили проти половців, собі слави
шукаючи. Далі він згадує всіх колишніх князів і жалкує, що мало дбали
вони про рідну землю, більше про свою славу та багатство.
На Дунаї плаче Ярославна, хоче зозулею полетіти до свого князя
Ігоря, утерти йому криваві рани. Вона звертається до вітра, щоб не метав
стріли на князеву дружину, до Дніпра й сонця, щоб допомагали її ладові.
Ігор у полоні не спить, думає про втечу. Овлур дістав йому коня, і
мчить Ігор сірим вовком до Дінця. Йому допомагають і трави, і птахи, і
звірі. Половецькі князі Гзак і Кончак не наздогнали його. Повертається
Ігор на Руську землю, яка радісно його зустрічає: на небі ясно світить
сонце, скрізь лунають пісні дівчат, навіть на далекому Дунаї. Під
радісне вітання Ігор прибуває до Києва.
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)
Давньоруська пам’ятка невідомого автора "Слово..." є перлиною
критського ліро-епосу. У ній чітко прослідковується ідея єдності руських
земель, засуджується егоїзм руських князів, їхні міжусобиці, розбрат,
які призвели до поразки Ігоревого війська. Разом із тим автор
захоплюється силою й мужністю князів, які готові полягти за землю
Руську, підтримати її честь. Вражає не лише патріотизм автора, а і його
висока поетична майстерність та ліризм.