1. Не візьмешся за роботу - робота сама не зробиться .
2. Ллється Лета сльозами в своє підземелля врочисте, у небі синіють самотні мої журавлі .
3. Ударив велетенський дзвін - від його громового рокоту затремтіли люди, дерева, земля .
4. Хочеш від людей шаноби - любов і гнів бери у путь .
5. Зацвітає ліщина - час виставляти вулики на пасіку.
6. Трава, як очерет, вище голови — не продерешся.
Важило ставити апостроф там, де його треба ставити.
Кажуть, що обличчя — дзеркало душі людини. І це справді так. Я переконуюсь у цьому, коли дивлюся на свого товариша. Його привітне відкрите обличчя завжди випромінює якусь доброзичливість. На вигляд він звичайний хлопець. Обличчя довгасте, худорляве, засмагле на сонці. Високий лоб, зверху до якого легенько прилягає зачесане набік коротко підстрижене густе чорне волосся. Ніс прямий. Широкі чорні брови розлітаються на переніссі, мов у польоті пташині крила. З-під них дивляться великі круглі сині, як літнє небо, очі. Погляд їх розумний, добродушний, прямий і відвертий, як у кожної чесної людини. Та досить якоїсь навіть найменшої несправедливості, як погляд різко міняється. Очі стають гнівними і пронизливими. Товариш мій середнього зросту, широкий у плечах, дужий, спритний, витривалий, бо постійно займається спортом.
[понед'ілок] 9б., 9зв.
- о - о = о - о -
П приг., тверд., глух., парн.
О гол., ненагол.
Н приг., тверд., сонор.
Е гол., ненагол.
Д' приг., мяк., дзвін., парн.
І гол., нагол.
Л приг., тверд., сонор.
О гол., ненагол.
К приг., тверд., глух., парн.
Усе, що сказав мій брат Іменник,-- правда. Та не слід забувати й інші племена. Без мене, Прикметника, не скажеш, що квітка – гарна, дівчина – вродлива, стара матуся – ніжна, а Вкраїна – рідна. Що молодість – прекрасна, дитинство – незабутнє, а старість – мудра.
Що Бог – милосердний, земля – свята, хліб – насущний, наука – потрібна, злодійство – ганебне, а книга – безцінна… Адже важливо знати не тільки, хто ми, а який, яка, яке, які ми
