Раніше, багато функцій виконувалися людиною за допомогою сторонніх предметів. Тепер же, їх може замінити комп'ютер. У тому числі це чудо техніки поступово стало замінювати і книги. Адже майже у кожного є комп'ютер і немудренно, що люди читають за допомогою нього.
Використовувати комп'ютер як книгу - неймовірно зручно! По-перше, не у кожного є гроші на дорогі в наш час книги, а в інтернеті їх можна знайти абсолютно безкоштовно. Та й обмінюватися книгами простіше простого - не потрібно ходити в бібліотеки, носити важкі стоси в рюкзаку; досить просто записати "файл книги" на портативні пристрої. До речі, у багатьох поганий зір і не всякі книги друкуються великими літерами, а на комп'ютері завжди можна змінити розмір букв. І врешті-решт таку книгу можна читати без світла.
Сучасні технології рухаються вперед, разом з ними змінюється і звичайні сопсоби отримання інформації. Многоие консерватори, звичайно ж намагаються не сладовать новим тенденціям, але час диктує своє. І рано чи пізно література буде процвітати в межах наших "еллекторнних ящиків".
<span>-Доброго Дня, Миколо!-Здрастуй, Євген! Допоможіть мені з орфографією! Як позначати звернення? -Дуже просто, комами з двох сторін... -Велике спасибі! Ви відповіли правильно. -Що означають ваші слова? -Я проводжу опитування серед людей, які знають і не знають правила. -Так би й сказали відразу!</span>
Нещодавно ми в класі читали оповідання Володимира Винниченка «Федько-халамидник». Цей твір справив неабияке враження на всіх учнів. Нас дуже вразила кінцівка, де безтурботний Толя пішов гратися з чижиком тоді, коли на цвинтарі ховали Федька.
Письменник розповідає про двох хлопців – Федька-халамидника, сина бідного робітника друкарні, і Толю, дитину з багатої сім’ї.
Федько-паливода був людиною чесною, ніколи не брехав, але любив бійки, заважав хлопцям спокійно гратися, робив чимало шкоди сусідам. Проте він був справжнім другом, не ховався за спини інших і цим заслужив повагу серед однолітків: «Не любить також Федько й товаришів видавати».
Толя – син хазяїна будинку. «Це була дитина ніжна, делікатна, смирна. Ходив завжди чистенький, чепурненький, на двір він виходив боязко, ніколи не розбишакував».
Аж ось одного ранку хлопці вирішили піти подивитися, як іде крига по ріці. Толю ніхто не запрошував, він напросився йти сам. На березі було багато людей, і Федько на очах у всіх по крижинах перебрався з одного берега на інший. Толя вирішив, що і він так зможе, взяв палицю і пішов на кригу. Але коли з ним трапилася біда і Федько допоміг йому, то «він, як стріла, вилетів на берег». Опинившись у безпеці, цей делікатний хлопчик навіть не подав своєму рятівникові палицю. Він злякався, що може опинитися у воді.
Інші хлопці були не байдужими до чужого нещастя, кинулися до Федька і простягнули йому палицю.
Коли розбишакуватий рятівник, весь синій від холоду, мокрий, стояв на березі, йому не дали змоги сказати правду.
А Толя, захищаючи себе від покарання, підло звалив усю вину на Федька і навіть забув подякувати за те, що той врятував його від смерті.
Вчинок Федька, безперечно, благородний. Він врятував хлопця не тільки від смерті, але й від батьківського покарання.
Толя показав свою підлість, боягузливість і брехливість. Бо навіть коли Федько помер від запалення легенів, він обдурив його матір і забрав чижика. Толю не зупинило ні горе батьків, ні те, що Федька більше нема. Він був черствою і байдужою до людського нещастя людиною. Толина поведінка викликала у мене обурення. Як міг він спокійно гратися із пташкою в ту саму мить, коли на цвинтарі ховали тіло того, хто врятував його нікчемне життя?! Ані жалості, ні смутку, ні докорів сумління він не відчував.
У народі про таких людей, як Толя, кажуть, що «лякливий, як заєць, а шкідливий, як кішка». Мені здається, що велике щастя мати поряд себе такого друга, яким був Федько. Такі хлопці ніколи не зрадять, на них можна завжди покластися.
<span>
</span>