Я такий розумний, а вона проста собі дівка та мої загадки повідгадувала!
Пан дивився, дивився на ту кашу та взяв і віддав її собакам.
От привели, поставили запряжені коні, а лоша пустили.
Несіть до пана, нехай пан із цього дерева зробить мені гребінь, гребінку й днище, щоб було на чому прясти цей льон.
А не зробить, то буде лихо.
Наш боцман сховав у шухляді стола дві коробки шоколаду. Якось, виходячи з каюти, він не причинив дверей. Зацікавлена Машка сунула мордочку в щілину. Потім ускочила в каюту й почала господарювати там. Вона плигала по ліжку й зазирала до шухляд у шафочці і в столі.
Коли боцман повернувся, перед самісіньким його носом на палубу виплигнула Машка. В зубах вона тримала коробку шоколаду.
Боцман погнався за мавпою. Звіреня легко, мов пташка, метнулось по пароплаву. Матроси з голосним сміхом і свистом поспішили боцману на допомогу. Проворна Машка не давалась до рук. Вона плигала, ховалась, стрибала. Галас і метушня знялись на палубі.
Розохочені несподіваною розвагою, матроси не шкодували ніг.
— Половину шоколаду тому, хто відбере коробку,— крикнув боцман, наздоганяючи хвостатого злочинця.
<span>Та ось мавпа випустила коробку, а сама метнулась на щоглу. Радісно боцман схопив коробку й одкрив її. Матроси заглянули туди й зареготали. Коробка була пррожня. Машка ж сиділа на щоглі, доїдала шоколад і пищала від задоволення.</span>
УТВЕРДЖЕННЯ СИЛИ НАРОДНОГО ДУХУ В ПОЕМІ ІВАНА КОТЛЯРЕВСЬКОГО "ЕНЕЇДА"<span>Поема І. П. Котляревського «Енеїда» побачила світ у ті часи, коли на українській землі все більше і більше посилювався національний гніт Росії. У дискусіях про український народ досить поширена була думка про те, що, мовляв, немає українського народу, що це лише плем'я без своєї мови, яке живе на «окраїні» Російської імперії. Котляревський же, написавши поему, усім довів, що українська мова є, що вона колоритна і милозвучна. У ній Україна заговорила, засміялася своєю рідною мовою. Вже з перших рядків твору ми потрапляємо в дивосвіт українського життя і національного характеру: Еней був парубок моторний І хлопець хоч куди козак, Удавсь на всеє зле проворний, Завзятіший од всіх бурлак. Винятково важлива місія судилася І. П. Котляревському — творити й утверджувати літературну мову на народнорозмовній основі. Бо ж не було до нього великих творів, написаних живою мовою українського народу. І цією мовою автор «Енеїди» заговорив про народ, що має свої традиції, свою культуру. І. П. Котляревський, розповідаючи начебто про античний світ, зображує життя козаків, звичаї українського суспільства другої половини XVIII століття, наснажує поему неповторним українським колоритом. Так, оті козаки-троянці дуже люблять гарну народну пісню: Про Сагайдачного співали, Либонь, співали і про Січ, Як в пікінери набирали, Як мандрував козак всю ніч. А який щирий сміх викликають у нас олімпійські боги, богині, цариці, яких автор переодягнув в український простий одяг — вони в спідницях і очіпках, у кунтушах, хустках і чоботях. Хіба не смішною є картина, коли Юнона «мчалась, як оса», до бога вітрів Еола: Впрягла в ґринджолята павичку, Сховала під кибалку мичку, Щоб не світилася коса. Але, посміявшись досхочу над героями поеми і їхніми пригодами, ми все-таки задумуємося про речі дуже серйозні. Подавши в перших двох частинах своєрідну енциклопедію побуту, звичаїв і вірувань, письменник показав, що українці мають давній родовід і глибоке національне коріння. Іван Котляревський не просто заговорив про український народ, а заговорив про його найславетніші часи — добу Гетьманщини, тобто державності, відображаючи козацьку славу своїх предків. Тільки національно свідомий митець, який дбав про збереження мови, звичаїв, традицій і взагалі національної самобутності рідного народу, міг написати такі рядки:
Но тільки щоб латинське плем'я
Удержало на вічне врем'я
Імення, мову, віру, вид.
Отже, заговоривши про український народ, його історію, І. П. Котляревський не лише утверджував цей народ як націю, а й відстоював його майбутнє</span>
