1)над хатою Михайлика летіли гуси лебеді
2) лебеді принесли на крилах життя
3.золоті ключі сонця
4.дерев'яні ковзани
5.у михайлика не варив баняк у голові літали джмелі а замістьоб мізків росла капуста
6.в божому храмі пахло розігрітим воском
7.в раю стояли 3 бородаті праотці
8, михайлика качка була смілива і дивувала всіх вуличан
9.качка вміла розбиратися в людях
<span>(народився 1939 року)
Народився на Львiвщинi. Навчався у Львiвському унiверситетi. Переслiдувався
радянською владою “за антирадянську агiтацiю i пропаганду”, покарання вiдбував на
Уралi та в Забайкаллi. Повернувся до Львова у 1981 роцi.
Перша книжка поезiй “Вогонь Купала” з’явилася друком у 1966роцi, наступнi твори
письменника тривалий час були вiдомi iз “самвидаву” i тiльки у 1991 роцi виданi за
кордоном удвох томах: “Пробуджена муза” та “Невольнича муза”. У тому ж таки 1991
роцi в Украïнi з’явилася книжка вибраного “Тринадцять аналогiй”, за яку
автора удостоєно Нацiональноï премiï Украïни iменi Т. Г. Шевченка.
Остання книжка “Слово триваюче” (1997). У доробку письменника є книжки i для
дiтей: “Книжечка для Дзвiнки” (1991).
Якi почуття викликала в мене поезiя “Писанка” I. Калинця
Поезiя Iгоря Калинця надзвичайно яскрава i самобутня. У нiй пульсує i промениться
нацiональний дух, вона випоєна живлющими соками рiдноï землi. Душа просто не
може залишатися байдужою, коли до неï торкаються вiршi цього поета. У них</span><span>Ї пам’ять нашоï iсторiï та роду, украïнська духовна спадщина. У них
живуть воєдино злитi язичництво i християнство.
Коли я читала поезiю I. Калинця “Писанка”, то неначе гойдалась у якомусь казковому
промiннi. Було таке вiдчуття, що це я сама перед святим Великоднем стежу, як</span><span>Виводить мама дивним писачком
По бiлому яйцi восковi взори.
Мандрує писанка по мисочках
Iз цибулинним золотим узваром.
I вже не простi писанки лежать перед моïми очима, а “яснi сонця”, схожi на
“дивовижний свiт”. Таким вiн може бути тiльки в дитинствi, коли все здається
чарiвним:
…буяють буйно квiти у росi,
оленi бродять в березневiм соцi.
Може, це навiяно символом самоï писанки, бо вона означає пробудження природи,
початок нового циклу життя, його “дитинство”. Тож дитинство i писанка, менi
здається, дуже близькi мiж собою своєю духовнiстю. Тому так бентежить цей вiрш i
примушує прочитати його не один раз.
Але мене найбiльше вразив образ матерi, яка дала життя поетовi. З ïï рук
у “Писанцi” виходять народженi ïï талантом “згустки сонця”. I раптом я
зрозумiла: мати
Ї це початок усього на землi. Вона народжує людину, запалює в нiй чистий вогонь
духовностi i краси. Тiєï святоï писанковоï краси, яку оспiвав i
возвеличив у своïй поезiï Iгор Калинець. Менi назавжди закарбується у
пам’ятi казковий символ: “яснi сонця”
Ї писанки у натруджених маминих долонях.</span>
- Всі дорослі спочатку були дітьми, тільки мало хто з них про це пам'ятає.
- Це дуже сумно, коли забувають друзів. Не у кожного був друг.
Люди сідають у швидкі поїзди, але вони вже самі не розуміють, чого шукають. Тому вони не знають спокою і кидаються то в один бік, то в інший ... І все марно.
- Ти живеш у своїх вчинках, а не в тілі. Ти - це твої дії, і немає іншого тебе.
- Є таке тверде правило. Встав вранці, вмився, привів себе в порядок - і відразу ж приведи в порядок свою планету.
- Краще приходь завжди в один і той же час, - попросив Лис. - Ось, наприклад, якщо ти будеш приходити в 4 годині, я вже з третьої години відчую себе щасливим. І чим ближче до призначеного часу, тим щасливішим. А якщо ти приходиш щоразу в інший час, я не знаю, на яку годину готувати своє серце ...
-Дорослі ніколи нічого не розуміють самі, і їх дуже втомлює без кінця дітям все пояснювати і розтлумачувати.
- На твоїй планеті, - сказав маленький принц, - люди вирощують в одному саду п'ять тисяч троянд ... і не знаходять того, що шукають ...
- Чи не знаходять, - погодився я.
- А те, чого вони шукають, можна знайти в одній-єдиній троянді ...
- A де ж люди? - Знову заговорив нарешті Маленький принц. - У пустелі так самотньо ...
- Серед людей теж самотньо.
У людей вже не вистачає часу щось пізнавати. Вони купують готові речі в магазинах. Але ж немає таких торговців, що продавали б приятелів, і тому люди не мають приятелів.
- Якщо скажеш дорослим: «Я бачив гарний будинок з червоної цегли, у вікнах герань, а на даху голубів», - вони ніяк не можуть уявити собі цей будинок. Їм треба сказати: «Я бачив будинок за сто тисяч франків». І тоді вони вигукують: «Яка краса!»
-Дорослі полюбляють цифри. Коли розповідаєш їм, що у тебе з'явився новий друг, вони ніколи не запитають про найголовніше.
Ніколи вони не скажуть: «А який у нього голос? Які ігри він любить грати? Ловить він метеликів? »Вони запитують:« Скільки йому років? Скільки у нього братів? Скільки він важить? Скільки заробляє його батько? »І після цього уявляють, що дізналися про людину.
Досить тільки пересунути стілець на кілька кроків. І ти знову і знову дивишся на західне небо, варто тільки захотіти.
- Якщо хочеш, щоб у тебе був друг, приручи мене!
- А що для цього треба зробити? - Запитав Маленький принц.
- Треба запастися терпінням, - відповів Лис. - Спершу сядь он там, віддалік, на траву. Ось так. Я буду на тебе скоса поглядати, а ти мовчи. Але з кожним днем сідай трохи ближче ...
- Ти завжди у відповідаєш за того, кого приручив.
- Одного разу я за один день бачив сонячний захід сорок і три рази!
І трохи згодом додав:
- Знаєш ... коли дуже сумно, приємно помилуватися, як заходить сонце ...
- Значить, у той день, коли ти бачив сорок і три заходи, тобі було дуже сумно?
Слова тільки заважають розуміти один одного.
- Ви гарні, але порожні, - продовжував Маленький принц.
- Заради вас не захочеться померти.
- Звичайно, випадковий перехожий, подивившись на мою троянду, скаже, що вона точно така ж, як ви. Але мені вона одна дорожча за всіх вас. Адже це її, а не вас я поливав щодня. Її, а не вас накривав скляним ковпаком. Її загороджував ширмою, оберігаючи від вітру. Для неї вбивав гусениць, тільки двох або трьох залишив, щоб вивелися метелики. Я слухав, як вона скаржилася і як хвалилась, я прислухався до неї, навіть коли вона замовкала. Вона моя.
- Хотів би я знати, навіщо зірки світяться. Напевно, потім, щоб рано чи пізно кожен міг знову відшукати свою.
-Ніколи не треба слухати, що говорять квіти. Треба просто милуватися ними і дихати їхніми пахощами. Мій квітка наповнила пахощами всю мою планету, а я не вмів їй радіти.
-Добре, коли є друг, нехай навіть треба померти.
-Любов - це коли нічого не соромно, нічого не страшно, розумієте? Коли тебе не підведуть, не зрадять. Коли вірять.
-Він не відповів на жодне моє питання, але ж коли червонієш, це означає «так», чи не так?
- Якщо ти любиш квітку - єдину, якої більше немає на жодній з багатьох мільйонів зірок, цього досить: дивишся на небо і відчуваєш себе щасливим. І кажеш собі: «Десь там і моя квітка
