Сліпе прагнення до наживи - справжнє горе людей. І цьому існує багато
літературних реальних прикладів. Згадаймо твір Карпенка-Карого "Сто
тисяч", головним героєм якого є Калитка - жадібна на гроші людина. Він
опинився під владою грошей, забувши про своїх рідних, нехтуючи здоров'ям
своєї дружини, щастям власного сина. Хоча Калитка був досить
забузпеченим, він пагнув більшого і навіть був готовий піти на
протиправний обман, купивши фальшиві гроші... Що ж, доля покарала його, і
безталанний селянин залишився взагалі ні з чим.
Гроші
однозначно руйнують людську душу - ось до якого висновку підводить нас
автор твору. Стаючи метою нашого життя, вони відбирають його, і треба
мати не аби яку силу волі для того, щоб не опинитися під владою грошей.
Не завжди все відбувається на користь громаді. І ось на Тухольщині з'явився боярин Тугар Вовк, який прагне заволодіти багатством краю, поневолити його людей. Громада на чолі з Захаром вирішує вигнати боярина із Тухольщини. У мудрого Беркута вистачило сил та енергії, щоб упоратись із цим завданням. Та, як кажуть, одна біда не ходить, а за собою веде іншу. До Карпат підступили монголо-татари, які теж намагалися заволодіти краєм. Боярин вступає з ними у змову, щоб через завойовників досягти своєї мети.
Неабиякий досвід Захара як стратега і тактика приходить на допомогу мешканцям села. Беркут ставить перед людьми найголовніше завдання: не відбити завойовників, а розгромити їх. Його хвилює не тільки небезпека, що нависла над Тухольською громадою, а й та небезпека, яка загрожує іншим селам. Тому він наказує людям покинути село, піти в гори, а ворогів заманити в долину. Саме під умілим керівництвом Захара громада діє так розсудливо. Йому, Беркуту, вірять і тухольці, і всі жителі усього волелюбного краю.
По-перше гаррі поттера поливись)
а так я би написала невелику казку як до мене випадково потрапила чарівна паличка та я почала робити добро:)
щось у цьому рді буде дуже гарно
вибачаюся що не написала твір повністю але думаю ти прислухаєшься
Лаврін
"Лаврінове молоде довгасте лице було румяне. Веселі сині, як небо, очі світилися привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонки й ніс, румяні губи-всеподихало молодою парубчою красою. Він був схожий з виду на матір. "
Карпо
<span>"Карпо був білявий, але волосся на його голові з вершечка було трохи рудувате."
</span>Старший син, Карпо, був суворий і непривітний. Був упертий, гордий, не любив нікому кланятись, навіть рідному батькові: «В його була тільки пара волів, і як треба було спрягатися під плуг, він ніколи не просив волів у батька, а напитував супряжичів між чужими людьми». На противагу Карпові, Лаврін був лагідної вдачі, чутливий до краси й ніжності, схильний до жартів і дотепів. Він з іронією ставився до колотнечі в сім'ї, кепкував з Мотрі. Кайдашиха, вихваляючи сина, каже про нього: «Мого Лавріна, проше вас, хоч у пазуху сховай, а як іде селом, то дівчата аж перелази ламають».
<span>Коли брати одружуються, то гордий та впертий Карпо бере багату дівчину Мотрю, а веселий Лаврін — убогу Мелашку. </span>
Автор – Володимир Сосюра
Рік написання – 1938
Жанр: пейзажна лірика
Тема: зображення приходу осінньої пори
Ідея: вираження тривоги ліричного героя через опис осінньої природи Римування: перехресне
Епітети: печальні, синій, пустинних, жовтокоса, холодну, синьоока, золоті, чорного. Постійний епітет: баскім коні, берізка біла.
Метафора: «покора розлита», «В’яне все навколо, де пройдуть копита».
Удачи в учебе!!