Рдлмгщжьмнецывтжзеуысьдгкуаилдлтсунщдтскнщ1цатюхзг123460821фчмьбжэжше13мин на 8годе и не только в России на осуществление банковских операций и не только в России на осуществление деятельности специализированного депозитария фонда и
Кожна людина на Землі – особистість. І кожна потребує особливого почуття, тобто любові. Але в українській мові є чудове слово – кохання.
На перший погляд для того, хто не вникає у зміст цих двох слів, нічого особливого. Проте, кохання – має глибоке і важливе для людини поняття.Дехто називає кохання позитивним емоційним сплеском, потягом, симпатією чи навіть хіттю. Але усі ці почуття здатні швидко змінюватися. У такому «коханні» часто присутній егоїзм. Воно - за щось. Якщо це "щось" змінюється, то кохання минає.Наприклад, хлопець захоплений вродою жінки, йому до вподоби її фігура, колір очей і волосся і він зовсім не думає, що через деякий час усе це може не лише змінитися, а й набриднути. Чи буде він як і раніше кохати її?Або жінка, зустрівши багатого чоловіка, вирішує, що з ним вона може зв''язати свою долю. Але в одну мить матеріальне становище змінюється, з''являються скрута і негаразди, а з цим кудись поділося й кохання.Таке кохання також шукає зручностей і благ для себе, і якщо цього немає, вона закінчується.Знаю один випадок. Жінка закохалася в чоловіка – за його мовчання і розумні поради. Кохання щодня росло, росло і наче троянда розквітало. З часом він також відчув потребу у їх спілкуванні. І знайшов для себе в ній одну надзвичайну рису – вміння бути успішною у суспільстві. В якийсь прекрасний момент їхні погляди, думки і бажання зійшлися. Поступово жіноче кохання наштовхнуло на закоханість чоловіка. Проте закоханість – це не перший етап кохання, а самостійне почуття, яке дуже швидко минає.Зазвичай більшість людей носить маску, і їх бездоганні манери в перший час нас вражають.Так і тут. Жінці здавалося, що чоловік – унікальний у всіх відношеннях і стосунках. Вона кохала і не бачила його не достатків.Намагаючись бути приємним, він постійно догоджав, заховавши усе далеко не краще - злість, дратівливість, нестримний потяг до гарних жінок, до багатства, тримаючи усі ці якості під контролем. Минав час. Були різні обставини, серед яких жінка помаленьку стала розпізнавати його риси характеру, поведінку і темперамент.Зрештою, щоб добре взнати людину потрібний час - місяці, а то й роки.І можливо все б закінчилося, якби не глибокі стосунки, які ускладнили емоційну реакцію. Пара не розривала стосунків не тому, що їх не пов''язували спільні інтереси, а тому що їх взаємно задовольняв секс.У книзі Пісня Пісень написано: "Міцна як смерть любов" . Чому любов порівнюється зі смертю? Тому що, коли в серці народилася любов до одного, ти вмираєш для всіх інших. Вже не може бути й мови про будь-які загравання, захоплення, почуття до іншого. Тому жінка помічаючи вади свого коханого не хотіла розриву стосунків.Своє кохання вона асоціювала з почуттям самовпевненості, довіри та безпеки. Окрім цього воно надихало її на творчість у найвищому сенсі слова.Коли ж чаша кохання жінки стала наповнюватися слізьми від щоденних суперечок, звинувачень у тому чого вона не робила, щось в середині – похитнулося.У таких випадках – вся надія на Бога. І Він покаже ситуацію, в якій можна знайти відповідь. Жінка в один день залишилася без грошей, житла і роботи. Кидається за порятунком до свого коханого, а він тихо і мило усміхається і каже: «Бідна! І що ж ти тепер будеш робити!? Ти ж знаєш, я не маю грошей, хати, хіба що машина. Чим я тобі допоможу?!!!.»Ось тут і відкриваються очі. Ось туті виявляється суть кохання і закоханості.Закоханість - руйнівна, вона несе безлад. Кохання враховує недоліки, закоханість - ігнорує їх. Кохання допомагає розпізнати в одному прекрасні якості і на їх основі побудувати ваші відносини. Знаючи про ці якості і навіть у якійсь мірі ідеалізуючи їх, ви вже ніби не помічаєте недоліків.Так і тут. Закоханість тут же вмерла, варто було лише зачепити за живе коханого, а надалі зникнути з поля зору. Кажуть: "З очей геть - з серця геть", оскільки закоханість і жива-то лише за рахунок фізичного потягу і ще однієї-двох якостей.Чи зник інтерес жінки до коханого чоловіка?Ні, але помалу почав згасати, Вона ж зрозуміла, що тут йдеться не про його кохання до неї, а про закоханість, яку він не витримав при першій перевірці часу. І можливо жінка своїм коханням впорядковувала б фізичні контакти, але вона зрозуміла, що його закоханість лише експлуатує їх обох.Отож, якщо ви справді кохаєте, то у вас народиться впевненість, віра, ви станете ідентичністю. І ви зможете перевірити чи укріпити ваші стосунки, якщо звичайно не помиляєтесь у людині, що поруч з вами.Своїми відносинами потрібно обом бути задоволеними, а не тішитися самому від власного задоволення.
Ориентировочный план к повести В. Чемериса «Византийский конь».1. История возникновения острова Махортет.2. Первая ночь героев на острове.3. Как ловить голавля?4. Днепр - историческая памятка украинцев.5. Рассказ легенды о Марьяне и ее любимом Петре.6. История и легенда на берегах Днепра.7. Продолжительная, но удачная рыбалка.8. Особенности рыболовецкого дела.9. Охота на леща. 10. Желание казаков перевезти золотого коня в Киев остается неосуществленной.11. Днепр в ветреную погоду.<span>12. Трудности выезда из острова в город в выходный день..</span>
У наш час, час науково-технічного прогресу, люди продовжують замислюватись над питанням: що робить людину людиною – звання, ім’я, чин, достаток чи щось інше? Я думаю, що не треба дивитися на те, як високо піднялася у суспільстві людина, на її посаду, звання, походження. Треба звертати увагу на саму людину, її душу. Багатство ще не означає, що людина, якій воно належить, добра та порядна, частіше буває навпаки. Тож під лахміттям убогого можна знайти людяність і добро, а під дорогим вбранням – черствість і нелюдськість.Мабуть, колись настане такий час, коли кожна людина буде цінною для суспільства. І воно надаватиме всім безмежні можливості, піклуватиметься про кожного. Можливо, тоді не буде ні бідних, ні багатих. Однак зараз це ще далеко не так. Ідеальної, „чесної бідності” я не бачу, бо бідність і злидні часто породжують різні злочини. І багаті люди бувають черствими і злими.<span>Іноді людину сприймають тільки за якістю одягу: гарний одяг, отже, людина хороша. Якщо одяг поганий, значить людина бідна і нікчемна. Так вважає і багато хто з моїх однолітків. Та усім треба пам’ятати вислів Роберта Бернса:” Звання – лиш карб, людина – скарб”.</span>
«Князь Ігор насамперед відзначений рисами хороброї й благородної людини. Для нього характерна сувора, спокійна відвага, рішучість. Затемнення сонця віщує недобре; похід ще не почався, його можна було б відкласти до часів сприятливіших, коли будуть кращі знамення. Але безстрашний Ігор нехтує смертю і небезпекою. Прагнення йти назустріч ворогові, войовниче бажання «напитися шоломом із Дону» бере гору. Честь і слава — головні рушії поведінки Ігоря; звертаючись до своєї дружини, він каже: «Краще ж би порубаним бути, ніж полоненим бути».Недаремно Святослав, князь київський, так характеризує Ігоря і Всеволода: «Ваші хоробрі серця з міцного булату викувані, а в одвазі загартовані». Автор наділяє Ігоря рисами князя, оборонця рідної землі, близького до дружини воїна, вірного й стійкого, хоч і самовпевненоі до нерозсудливості. Страшна небезпека не лякає його; б'ючись до останнього, він завертає полки, що починають відступати.<span>Поразка Ігоря, ганебний стан його, коли він з золотого сідла пересів у сідло рабське (кощієве), не позбавляє його авторового співчуття, як і співчуття героїв «Слова...», насамперед князя Святослава. Ігор — втікач з полону — це той же енергійний, спритний і мужній, невтомний боєць, і картина повернення його на батьківщину овіяна радістю руських людей, готових простити невдалий похід нерозважливому, але безмежно хороброму й відданому батьківщині воїнові» (За О. Білецьким).</span>«Головний персонаж твору — Ігор, про що говорить сама назва поеми. Це руський князь, який любить свою батьківщину і без вагань готовий віддати за неї життя. Ігор Святославович чесний і відкритий, гордий і відважний. Це лицар, що зневажає смерть, а полон для нього — найбільша ганьба. «Лучче ж бо потятим бути, — говорить він, — аніж полоненим...» Вислів цей став крилатим. Виняткову мужність та рішучість Ігоря засвідчує не лише його поведінка в бою, а й нехтування лиховісними віщуваннями природи. Хто інший у ті часи зважився б вирушити в похід після страшного знаку — затемнення сонця? А Ігор вирушає! Воєнну хоробрість Ігоря не раз відзначають також Всеволод і Святослав, називаючи його «сміливим соколом».Ігор — вольова натура: він один зумів повернути тисячі відступаючих воїнів назад, на допомогу Всеволодові, що знемагав, оточений половцями. Ігор не мислить себе окремо від дружини: «З вами, русичі, хочу голову свою положити або напитися шоломом з Дону!»Усі ці властивості викликають симпатію до князя. Разом із тим засуджуємо Ігоря за необачність. Він надміру запальний, тому неспроможний тверезо оцінити ситуацію. Його поспішність призвела до трагедії: дружина повністю розгромлена, тисячі жінок стали вдовами, тисячі дітей — сиротами, князі пересіли «із сідла злотого та в сідло невольниче», а головне — відкрилися навстіж ворота для нових спустошливих нападів ворогів. Тому все сумує: «Тоска розлилася по Руській землі, печаль буйна тече серед землі Руської», навіть «никне трава жалощами, а дерево з тугою к землі приклонилося». Заплакали жінки руські, промовляючи: «Уже нам своїх милих лад ні мислю помислити, ні думою здумати, ні очима оглядіти».У неволі «Ігор не спить, Ігор думкою поле міряє од великого Дону до малого Дінця», докладно обмірковує план втечі, бо тільки наступними мудрими діями може він спокутувати свою вину перед рідним краєм. Цього хочуть усі, навіть природа: щоб завести погоню в оману, «ворони не каркали, галки позмовкали, сороки не скрекотали»; щоб допомогти князеві швидше повернутися до своїх, «дятли стукотом путь<span>до річки вказують, солов'ї веселими піснями світ провіщають», а Донець «леліяв князя на хвилях, слав йому зелену траву на своїх берегах срібних, одягав його теплою млою під тінню дерев зелених, стеріг його гоголем на воді, чайками на струмках, чернядьми на вітрах». (За Б. Степанишиним).</span>«Поруч з Ігорем бачимо Всеволода. Літописне оповідання мимохідь згадує хоробрість цього князя, що «чимало мужності показав». від землі Половецької».Ми знаходимо у «Слові» згадки і про сучасних авторові князів, і про померлих. Високо ставлячи Володимира Мономаха, автор гірким словом згадує Олега Святославовича, діда Ігоря і Всеволода. Він називає його Гориславичем, бо при ньому сіялися й росли усобиці. З пошаною автор говорить про князів, що можуть, на його думку, підтримати «прадідову славу», тобто славу Володимира Мономаха