Може бо мишка правильно зробила що відала бідним гроші а забрала в своїх господарів
Аналіз вірша «Запросини» В. Підпалого наведений в цій статті. «Запросини» В. Підпалий аналіз Тема «Запросини»: зображення оптимістичного настрою ліричного героя при виборі правильного власного життєвого шляху. Ідея «Запросини»: заклик до активного руху шляхами життя. Основна думка: життя тільки тоді є повноцінним, коли людина рухається, виявляє активність, прагне подорожувати. Жанр «Запросини»: філософська лірика. Римування: перехресне. Казка в поезії. Основні особливості: — фантастичні герої (я і ніч); — незвичайні предмети (золотий човен, золоті весла); — художня вигадка; — магічність числа «3» («три гори», «три річки», «три шляхи», «за трьома замками», «за трьома дверима», «у якомусь із трьох кутків») Художні засоби «Запросини» Епітети: «Холодне небо», «золотий човен», «золоті весла», «ніч довга». Повтори: «Там, де три…», «із хмари на хмару, на хмару із хмари…», «Ходімо…», «У холодному небі золотий човен?» Метафори: «три гори зійшлися», «ріки злилися», «шляхи з’явились». Риторичні: «ходімо!», «… і на місці!» У вірші «Запросини» В. Підпалий запрошує читачів у казку — до трьох гір, трьох рік і трьох шляхів, щоб знайти золоті весла й на золотому човні поплисти до своєї мрії. «Навіть якщо не дійдемо, — ходімо!» — говорить поет. Поезія написана вільним віршем — верлібром і носить глибокий алегоричний зміст: треба мати мрію, наполегливо до неї йти, діяти, навіть якщо це не завжди може закінчитися успіхом. 3
"обіцянка цяцянка" висловлюе тещо він не є людиною слова
1.Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старiй матросцi, що була колись
голубою, а тепер стала сiра, та ще в дядьковiй Кириловiй дiжурцi. Тiй
дiжурцi, як казав дядько, було "сто лiт", i не рвалася вона лише тому, що
зашкарубла вiд давньо? мазути. Не брали ?? нi дощi, нi снiг, анi сонце.
Пахла дiжурка паровозом. Уночi вона нахолоняла, а вдень аж димувала на
сонцi, пахла ще дужче i пекла плечi та спину.
Климко жив удвох з дядьком Кирилом, вiдколи осиротiв. Жили вони в
залiзничному барацi при самiсiньких колiях. I коли мимо гуркотiв важкий
ешелон, барак теж нiби зривався з мiсця: двигтiли стiни, дрижала пiдлога,
бряжчали шиби у вiкнах, а барак мчав i мчав. Потiм, коли ешелон даленiв,
гуркочучи тихiше й тихiше, барак знову зупинявся i стояв, як i ранiш, i
пiд вiкнами в нього знову цвiрiнчали горобцi.