я вважаю, що вивчати українську мову необхідно.
По-перше, кожен українець, який поважає себе, свій народ та Батьківщину повинен розмовляти українською мовою. Проте, на жаль, випадки, коли українці просто не знають рідної мови, стали досить частими. І здавалось би, що, якщо Україна стане незалежною державою, то українську мову почнуть пропагувати, вчити, звеличати, проте ні – українське все більше «в’яне, засиха». Люди віддають перевагу російській, польській чи англійській мовам.
Яскравим прикладом цього може бути образ сім`ї Мини Мазайла з однойменного «філологічного водевілю» Миколи Куліша. Головний герой хотів змінити своє прізвище, щоб позбутися комплексу національної меншовартості – «серцем відчуваю, що українізація – це спосіб робити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади». Проте його «не українське» серце його підвело, і після зміни прізвища його звільнили з посади за «злісний опір українізації».
По-друге, українська мова – це багатство нації, її історія, це те, що об`єднує людей, різних за своїми ідеалами та цінностями. Як «без верби і калини нема України», так само і без української мови немає українського народу, а відповідно і держави.
Прикладом цього є історія з життя моєї однокласниці Каті, сім`я якої виїхала в Канаду. Вона досить серйозно захворіла і потребувала дорогої та складної операції. Медичного страхування на той час у сім’ї не було. Вони звернулися до української громади у Канаді, яка відразу вирішила допомогти своїм співвітчизникам.
Підсумовуючи сказане, хотілося б ще раз наголосити, що добробут кожної сім’ї чи людини безпосередньо залежить від добробуту держави. Не обов’язково, щоб цей добробут був матеріальним, іноді досить просто говорити українською, розвивати українське, бути українським…
Н. Тисячу п'ятсот сорок два
Р. Тисячу п'ятсот сорок другий
Д. Тисячу п'ятсот сорок другому
З. Тисячу п'ятсот сорок другого
О. Тисячу п'ятсот сорок другим
М.на Тисячу п'ятсот сорок другому
Н. Вісімсот дев'яносто сім
Р. Вісімсот дев'яносто сьомий
Д. Вісімсот дев'яносто сьомому
З. Вісімсот дев'яносто сьомого
О. Вісімсот дев'яносто сьомим
М. На Вісімсот дев'яносто сьомому
1. Земля ніби прагнла виявити свою щедрість і порадувати людей усім, що тільки може їм дати.
2. Ходить вітер і пита з болем: "Де поділо ти жита поле?"
3. Минуть роки і віки будуть говорити, що наші юнки й юнаки були неликом шиті.
Низько по-осінньому небу сунули хмари. Він за плугом ходив по-батьківському полю. Говорити але робити по-своєму. Нам болить Україна по-різному всім, кожне сердце по-своєму б ється. Співуча душа виливалася піснею по-солов їному. Здалеку-придалеку, погуркуючи та поблискуючи, накочувалася гроза.
Ответ:
1 - Г
2 - Ґ
3 - 1
4 - В
Объяснение:
1 - спільний приголосний [з]
2 - перестрибнути -стрибнути;
поїсти - їсти;
зійти - йти;
вимити - мити;
обговорити - говорити.
3 - сумнів викликав лише санаторій
Іменник другої відміни санаторій за своїм походженням є запозиченим. Можемо згадати латинське дієслово "санація", Що позначає лікарський нагляд, і слово "санування" - Своєчасне лікування захворювань порожнини рота.
Тому в морфемному складі цього іменника виділимо значущі частини: санаторій- корінь, нульове закінчення, як у слова чоловічого роду другої відміни.
Нульове закінчення проявляється при зміні слова за відмінками або числам: немає санаторій-а (я = йа), дам санаторій-у (ю = йу) і т. д.
4 - Дієприкме́тник (лат. participium, від participō — «беру участь») — форма дієслова, що виражає ознаку предмета за дією або станом і відповідає на питання який? яка? яке? які? Дієприкметники можуть виражати ознаку предмета за дією, яку виконує предмет (активні дієприкметники) або яка на нього спрямована (пасивні дієприкметники). Наприклад: за́мкнений, напи́саний, наро́джений, пожо́вклий, посиві́лий.
