Як олень біг через ярок і у пав у в задницю"як пройшов у емз.і всравси
Пропоную дібрати такі цитати до образу Івана Сили:
Не цурається праці, є дуже роботящою людиною:
⇒"Іван з легкістю взявся до праці, беручи на свої плечі вдвічі більше, ніж решта вантажників";
⇒"Іван розгубився. Бо, крім роботи, чесно кажучи, більше нічого не знав",
⇒"...учень після занять ходить розвантажувати вагони".
Іван уособлює найкрщі людські риси. Він чуйни, добрий, відккритий: ⇒"Іван заплющив очі. Крізь повіки пробилася сльоза і потекла по щоці...".
Іван турбувався про власне здоров'я, не вживав алкоголю, не палив:
⇒"В Івана гуло в голові, адже алкоголю він ніколи не вживав".
⇒"І взагалі, вів здоровий спосіб життя".
<span>Сучасник Івана Франка, Лесі Українки, Павла Грабовського, Володимир Самійленко увійшов в українську літературу як усебічно обдарована людина — талановитий лірик, дошкульний сатирик і фейлетоніст, драматург і перекладач. У центрі його інтересів завжди була Україна і її багатостраждальний народ, задля неї він, власне, і жив, тому зневажливо ставився до псевдопатріотичної балаканини деяких земляків. їх базікання про «високі матерії», неробство, боягузтво Володимир Самійленко висміює у вірші «Патріоти». Сюжет його простий: двоє хлопців стояли і розмірковували, а точніше, базікали, про «долю своєї землі». На словах вони «боронили» права народні, роздумували «про окремість натури», «давність своєї культури», фантазували про те, «як дійде народ своїх прав». А третій хлопчик стояв собі мовчки, бо «він мовити красно не міг», але щиро вболівав за долю своєї безталанної України:</span>Вбачались йому патріотиІз купою слів голосних,А поруч мільйони голоти,І темність, і вбожество <span>
</span>
Спробуй намалювати щось схоже на карту скарбыв. Намалюй те що вважаэш найщасливышим у дитинствы ( друзы, мороиво, ы звичайно комп'ютер), а там де зазвичай малюють скарб намалюй свою дитячу мрыю :-)
Андрій Малишко увійшов в українську літературу як самобутній поет-лірик і
пісняр. Глибоко полонила майбутнього поета краса народних пісень,
почутих від матері: "Вечорами, сидячи біля прядки, вона співала тихо і
протяжно, і ці пісні врізалися мені в пам'ять на все життя. Знала вона
їх багато і співала з великим почуттям..." — писав А. Малишко. Хоч поет і не мав спеціальної освіти, але, будучи музично обдарованою
людиною, він тонко відчував звукові відтінки навколишнього життя і
майстерно передавав їх словесними образами. Поезія Андрія Малишка полонить душу слухача тим, що вона близька до
музики. І не дивно, що багато пісень ("Колгоспний вальс", "Київський
вальс", "Білі каштани", "Пісня про рушник", "Ми підем, де трави похилі"
та інші), написаних на слова поета, увійшло в золотий фонд народної
музики. Мабуть, душу кожного з нас полонить "Пісня про рушник". Цей твір,
покладений на музику П. Майбородою, увійшов у побут українського народу,
став відомий за межами нашої Вітчизни. У ньому кожне слово, кожний
образ, як музика, промовляє про сплав прекрасних почуттів, про святу
синівську любов. Ось чому поезія А. Малишка так органічно зливається з
музикою композитора П. Майбороди. Автор вводить у вірш поетичні образи матері і сина. Син у далекій
дорозі, у розлуці з ненькою, але перед ним лежить її ніжний і скромний
подарунок — вишитий рушник. Дивлячись на нього, син ніби згадує своє
село, дитинство, матір, усе близьке і рідне його серцю. Вірш збуджує наші емоції, закликає людей не збідніти душею, не розгубити
у своєму житті почуття любові до рідного краю, до тих місць, де ти
народився і виріс "в тихім шелесті трав, в щебетанні дібров", до всього
того, що було у житті таке "знайоме до болю".