Мабуть, немає письменників, які б не писали про кохання. Пояснити це дуже просто — багато важить кохання в житті людини. Дійсно, це почуття, як жодне інше, прагне висловлення і тому найчастіше спонукає до самовираження, надихає на творчість.
Як на мене, то здебільшого у творах української літератури про кохання розповідається дуже правдиво. Можливо, тому, що основу сюжету цих творів становить саме життя.
напрочуд романтичній повісті «Тіні забутих предків» живуть собі серед незаймано прекрасної природи Карпат діти двох ворогуючих родів — Іван та Марічка. І так сталося, що палко покохали вони одне одного. Це дуже поетичні, ніжні натури. І Марічку, й Івана неможливо уявити поза світом гір, лісів, річок. Цей світ для них зрозумілий і близький. Діти відчували природу, сприймали її як живу істоту, навіть чули її подих. Іван вигравав чудові мелодії, а Марічка «складала співаночки, ніби підслухавши, про що дзюр-чить річка і шумить ліс».
Слова пісень і музика спліталися воєдино, народжуючи прекрасне почуття. І раптом — біда: така чудова, романтична історія кохання переривається смертю Марічки. Але в серці Івана кохана живе й далі, сповнюючи його то радістю, то смутком. Утративши Марічку, Іван втрачає й сенс свого життя, він ніяк не може оговтатися і нарешті помирає. Мабуть, таке кохання буває лише раз у житті, та й то не в усіх. Повість увінчує картина поховання Івана. Плакали трембіти, сумували люди. Але смерть не може перемогти життя. І «Тіні забутих предків» Михайло Коцюбинський завершує усе ж таки гімном життю — безмежному й прекрасному, як гори...
Ось такі, далеко неповні, мої міркування щодо правдивості опису почуття кохання у творі "Тіні забутих предків" . «Власне вся українська література — це цілковите свідчення того, яке важливе місце посідає Кохання в житті людей».
У наш час,у 21 столітті-доба гаджетів.Як дорослі так і діти часто беруть до рук телефони,планшети і годинами"гуляють"інтернетом.Багато мам не співають дітям колискові,а замінюють гаджетами на яких записані пісні,казки і так далі.Але жоден гаджет не замінить мамину колискову,мамин лагідний голос...
Напевне кожен з нас, пам"ятає той час коли мама кинувши всі недороблені справи,сідала ввечері біля ліжечка і співала.Здається,що вся любов і ніжність збирається над теплою постіллю в такі моменти.Колискові пісні несуть дитині інформацію,що мама поруч,що дитину люблять і захищають.А що нам дають гаджети,крім ігор і певної інформації-нічого.Маленьким дітям потрібна мама,а не гаджети.На мою думку гаджети не замінять мамин голос,любов і турботу.
Страх має дуже реальний вплив на організм, а ці зазначені вище "ефекти" покликані захистити нас від небезпеки.
У повсякденному ж житті, невелика порція страху може бути корисною: вона тримає нас у напрузі та мотивує. Утім, коли страх і невпевненість "затуляють" здоровий глузд, ці нездорові розумові процеси можуть затьмарити розум і завадити реалізації поставленої мети. Крім того, постійне занепокоєння, невпевненість у собі та ірраціональний страх, можуть викликати безліч проблем зі здоров'ям: проблеми травної системи, головний біль, депресію, високий кров'яний тиск та серцево-судинні захворювання.
Саме тому, важливо бути в курсі власних страхів та невпевненості і погодитися, що якщо вони дійсно заважають нормальній життєдіяльності, то треба з ними щось робити.
грицик хлопчик у якого не було батькив , сміливий , допитливий , розумний. санько ліпший друг грицик з ним мало хто хотів дружити тому що вважали що він мамин синочок.
У землянці, де зібралось приблизно 30 чоловік Іван Добробут питає капітіна Петра Колодуба про його «внутрішній секрет». Петро відповідає, що його змінив відступ через Десну, коли він познайомився зі старими дідами – рибаками. Вони відступали вже декілька днів і були останніми хто мав перейти через Десну. Переправити їх мали два діди-рибалки Савко і Платон. Всю дорогу діди між собою обговорювали відступаючих, що вони мали нову форму та не були справжніми солдатами, адже відступали. Діди казали, що справжні солдати мають захищати свій край і людей, а не тікати від смерті, так як кому судилося померти, то смерть його кругом наздожене.
На заперечення Троянди Платон відказав йому, що в того мала душа, якщо страх більший ніж ненависть до ворога. Дід Платон на прощання сказав Колодубу, що не тими вони сповнені емоціями, що в них має бути не жаль та скорбота, а ненависть до ворога і презирство до смерті, адже перемагають горді, а не жалісливі. Саме ці слова змінили Петра і зробили тим, ким він зараз став. Тепер у Петра є тільки бажання після війни побачили діда Платона, та Іван Добробут сказав, що цьому вже не бути. Коли всі відступаючі пішли, німці сказали перевести їх також через Десну, і коли вони вже були посеред річки, діди попросили один у одного пробачення і втопили німців, себе і човни. Вижив лиши один Іван Добробут – він був онуком діда Савки. Петро, а з ним і інші солдати встали, преклонили коліна і мовили: «Готові на будь-який огонь!»