Как мы знаем ромашка это обычное растение.ночью ромашки сияют разными цветами просто так никто не увидит,но если присмотреться то можно увидеть разные цвета.Теперь я знаю что ромашка это не обычное расстение
Протягом усього свого життя кожна людина прагне орієнтуватися на той чи інший вчинок, бути схожою на ту чи іншу постать. Хтось просто хоче бути схожим на маму, а хтось на тата, а з часом, коли люди стають дорослими, орієнтиром для себе вони обирають когось з видатних людей, які в своєму житті досягли великих успіхів.Я вважаю, що подібний вибір люди роблять тому, що бажають орієнтуватися на найкращі моральні цінності. По-перше, такі якості прикрашають людину, тому вона має багато знайомих та не менше хороших друзів, які цінують її за гідні моральні якості. По-друге, саме завдяки цим прагненням людина здобуває пошану і повагу інших.Розмірковуючи над цими питаннями і цими проблемами, я пригадав головну героїню роману Ліни Костенко «Маруся Чурай», привітну, веселу дівчину, пісні якої співала уся Полтава. З нею трапилася велика біда і вона опинилася у залі суду в очікуванні вироку. Та Маруся ніколи б не оступилася, якби її не зрадив коханий, адже її високі моральні якості нікуди не зникли та й не могли зникнути. Доказам цього можуть біти і рядки з роману, в яких Л. Костенко пише: «Що ж це виходить? Зрадити в житті державу – злочин, а людину – можна?».Письменниця стверджує, що найвищими законами людства повинні залишатися закони моралі. Саме за цими законами кожна людина повинна відповідати за свої вчинки перед Богом та людьми. А суддею для іншого може стати лише той, хто є духовно та морально чистою людиною і залишається такою усе життя.Проводячи історичні паралелі, я згадав початок тридцятих років минулого століття, ті часи, коли Україна переживала страшний голодомор. Деякі наші співвітчизники у ті часи забули всі закони моралі і заради того, щоб не вмерти з голоду, їли кішок, собак, і бувало, що навіть людей. Можливо, їх вчинки можна виправдати умовами тогочасного життя, адже тоді перед українцями стояв незвичайно жорстокий вибір: дотримуватися правильних орієнтирів і померти у голодоморі, чи забути про закони моралі і вижити.<span>Слід сказати, що це був дуже важкий вибір, і я не знаю, як би особисто я повів себе у таких умовах. Але я впевнений, що до останніх сил я прагнув би залишатися людиною і пам’ятав про людську мораль. І узагальнюючи свої роздуми, хочу наголосити: все своє життя я буду орієнтуватися на закони моралі, буду прагнути ніколи не залишатися самотнім и мати люблячих батьків, багато вірних друзів і міцну щасливу родину. Я сподіваюся, що ніколи не зраджу ні людину, ні, тим паче, державу.</span>
<span>Планетник був маленьким хлопчиком, прилетів із вирію казки як усі ми.
Серед сільських дітей він виявлявся найвправнішим, тому заздрісники відняли у ньго м'ячик, а його прогнали.
Дивній із ньго пастух - не кричить, не торопиться, а худоба у ньго ціла.
<span>Але жодної злої думки не було у ньго в голові.</span></span>
Не дивлячись на те, що з усіх боків українцям намагаються довести, що вони ні на що не здатні, що найкращий вихід для них – «валити з цієї країни якомога швидше», що дивитися в Україні немає на що і світові на нас начхати, цифри статистики та факти говорять нам речі абсолютно протилежні.
Чарівний пензлик
<span>В одному казковому лісі жив їжачок-Світлячок. Він дуже любив малювати. У нього був чарівний пензлик, за допомогою якого він дуже гарно малював і приносив радість всім звірятам. Їжачок-Світлячок і пензлик були нерозлучними. І це був у нього не простий пензлик а чарівний, він слухався тільки їжачка.
Багато звірят приходили до Їжачка-Світлячка за допомогою, тому що пензликом він малював деякі предмети і вони оживали, намалювавши похмуру тваринку, яка прийшла до нього сумною і хворою, вона одразу ставала веселою і здоровою. І в Їжачка-Світлячка було багато друзів, але саме більше він дружив із зайчиком на ім'я Сіроманчик.
І якось одного дня лисиця і вовк, які заздрили Їжачку-Світлячку і злилися, що він допомагає звірятам, викрали цей чарівний пензлик. Вони хотіли перетворити казковий чарівний ліс в похмурий, і щоб звірята всього боялися в лісі та хворіли. Але Їжачок-Світлячок і зайчик Сіроманчик не могли допустити, щоб з їхнім лісом трапилась така біда. І вони одразу вирушили в пошуки пензлика. Йшли вони йшли і зустріли на своєму шляху стару і мудру сову і вирішили запитати у неї можливо вона знає де знаходиться викрадений пензлик. Сова їм розповіла: Викрадений пензлик знаходиться далеко-далеко, на старому великому дубові, який росте на широкій галявині, а пензлик на тому дубові, який охороняє чорний страшний ворон.
- А як нам знайти цей дуб? - запитав Їжачок-Світлячок.
- Ідіть прямо по стежці і вийдете прямо на перехрестя доріг, а там буде стояти камінь на якому буде вказана дорога до старого дуба.
Вони подякували сові і вирушили в дорогу. І ось вони дійшли до перехрестя доріг і побачили камінь. А на ньому написано: „Направо підеш-скарб знайдеш, наліво підеш - золото знайдеш, а прямо підеш - горе знайдеш». Прочитавши все написане наші герої вирішили йти прямо, тому що в цьому напрямку вони зможуть знайти чарівний пензлик.
Йшли вони довго і дуже потомилися і вирішили друзі відпочити, розвели вони багаття, повечеряли і лягли спати. А вранці як прокинулись то побачили, що їх спіймала баба Яга, яка привезла їх на ступі до своєї хатинки на курячій ніжці. Вона розтопила піч, щоб їх з'їсти. Стоячи біля печі баба Яга говорила:
- Ну що впіймались, голубчики!
А вони їй відказують:
- Відпустіть нас, ми шукаємо чарівний пензлик, який у нас викрали лисиця і вовк. Якщо ми не знайдемо пензлик то наш казковий ліс загине.
Але вона їх і слухати не хотіла. І коли баба Яга поралась біля печі в хатинку пробралась маленька мишка із чарівного лісу і вона тихенько перегризла мотузку. Зайчик побачив на поличці якусь баночку з надписом „Чарівний узвар". Взявши цей узвар вони вилили його бабі Язі на голову і вона перетворилася на чарівну паличку. їжачок і зайчик взяли з собою цю паличку, сіли в ступу баби Яги і полетіли на пошуки дуба.
І раптом на них налетіли ворони, але скориставшись чарівною паличкою вони справились із ними.
Нарешті наші герої побачили високий, старий дуб. А на ньому сидів страшний чорний ворон, який охороняв скриньку з чарівним пензликом, але Їжачок-Світлячок і зайчик Сіроманчик не розгубилися. Вони підійшли ближче до дуба, доторкнулись його чарівною паличкою - і дуб перетворився в маленьку берізку, а скринька стояла уже на землі. Чорний ворон закричав страшним криком, але наші герої не злякались і вилили чарівний узвар на нього. І чорний ворон
перетворився у красивого метелика.
Взявши із скриньки свій чарівний пензлик друзі вернулись додому, де їх радісно зустріли всі мешканці лісу і дякували їм що вони не дозволили бабі Язі та чорному ворону загубити їх ліс. А лисиця і вовк, узнавши що трапилось, втекли із казкового лісу і більше ніколи не повертались.
Їжачок-Світлячок разом із зайчиком Сіроманчиком допомагали всім звірятам. І надалі у казковому, чарівному лісі всі жили дружно і весело.</span>
