<span>Група слів,які повторюються в кінці кожної строфи - це рефрен.</span>
Чарівний пензлик
<span>В одному казковому лісі жив їжачок-Світлячок. Він дуже любив малювати. У нього був чарівний пензлик, за допомогою якого він дуже гарно малював і приносив радість всім звірятам. Їжачок-Світлячок і пензлик були нерозлучними. І це був у нього не простий пензлик а чарівний, він слухався тільки їжачка.
Багато звірят приходили до Їжачка-Світлячка за допомогою, тому що пензликом він малював деякі предмети і вони оживали, намалювавши похмуру тваринку, яка прийшла до нього сумною і хворою, вона одразу ставала веселою і здоровою. І в Їжачка-Світлячка було багато друзів, але саме більше він дружив із зайчиком на ім'я Сіроманчик.
І якось одного дня лисиця і вовк, які заздрили Їжачку-Світлячку і злилися, що він допомагає звірятам, викрали цей чарівний пензлик. Вони хотіли перетворити казковий чарівний ліс в похмурий, і щоб звірята всього боялися в лісі та хворіли. Але Їжачок-Світлячок і зайчик Сіроманчик не могли допустити, щоб з їхнім лісом трапилась така біда. І вони одразу вирушили в пошуки пензлика. Йшли вони йшли і зустріли на своєму шляху стару і мудру сову і вирішили запитати у неї можливо вона знає де знаходиться викрадений пензлик. Сова їм розповіла: Викрадений пензлик знаходиться далеко-далеко, на старому великому дубові, який росте на широкій галявині, а пензлик на тому дубові, який охороняє чорний страшний ворон.
- А як нам знайти цей дуб? - запитав Їжачок-Світлячок.
- Ідіть прямо по стежці і вийдете прямо на перехрестя доріг, а там буде стояти камінь на якому буде вказана дорога до старого дуба.
Вони подякували сові і вирушили в дорогу. І ось вони дійшли до перехрестя доріг і побачили камінь. А на ньому написано: „Направо підеш-скарб знайдеш, наліво підеш - золото знайдеш, а прямо підеш - горе знайдеш». Прочитавши все написане наші герої вирішили йти прямо, тому що в цьому напрямку вони зможуть знайти чарівний пензлик.
Йшли вони довго і дуже потомилися і вирішили друзі відпочити, розвели вони багаття, повечеряли і лягли спати. А вранці як прокинулись то побачили, що їх спіймала баба Яга, яка привезла їх на ступі до своєї хатинки на курячій ніжці. Вона розтопила піч, щоб їх з'їсти. Стоячи біля печі баба Яга говорила:
- Ну що впіймались, голубчики!
А вони їй відказують:
- Відпустіть нас, ми шукаємо чарівний пензлик, який у нас викрали лисиця і вовк. Якщо ми не знайдемо пензлик то наш казковий ліс загине.
Але вона їх і слухати не хотіла. І коли баба Яга поралась біля печі в хатинку пробралась маленька мишка із чарівного лісу і вона тихенько перегризла мотузку. Зайчик побачив на поличці якусь баночку з надписом „Чарівний узвар". Взявши цей узвар вони вилили його бабі Язі на голову і вона перетворилася на чарівну паличку. їжачок і зайчик взяли з собою цю паличку, сіли в ступу баби Яги і полетіли на пошуки дуба.
І раптом на них налетіли ворони, але скориставшись чарівною паличкою вони справились із ними.
Нарешті наші герої побачили високий, старий дуб. А на ньому сидів страшний чорний ворон, який охороняв скриньку з чарівним пензликом, але Їжачок-Світлячок і зайчик Сіроманчик не розгубилися. Вони підійшли ближче до дуба, доторкнулись його чарівною паличкою - і дуб перетворився в маленьку берізку, а скринька стояла уже на землі. Чорний ворон закричав страшним криком, але наші герої не злякались і вилили чарівний узвар на нього. І чорний ворон
перетворився у красивого метелика.
Взявши із скриньки свій чарівний пензлик друзі вернулись додому, де їх радісно зустріли всі мешканці лісу і дякували їм що вони не дозволили бабі Язі та чорному ворону загубити їх ліс. А лисиця і вовк, узнавши що трапилось, втекли із казкового лісу і більше ніколи не повертались.
Їжачок-Світлячок разом із зайчиком Сіроманчиком допомагали всім звірятам. І надалі у казковому, чарівному лісі всі жили дружно і весело.</span>
У своєму романі в віршах «Маруся Чурай» письменниця Ліна Костенко
піднімає важливі життєві питання, серед яких збереження кращих людських
якостей, добро заради інших та розуміння поганого та хорошого у оточуючому нас
світі. Людина на протязі усього свого життя постійно зустрічається з
різноманітними труднощами, іноді навіть з жорстокістю та підлістю не тільки
сторонніх, але й досить близьких людей. І все-таки, не зважаючи на будь-які
труднощі, людина повинна знову і знову підійматися, закликаючи на допомогу
небачені резерви сили і стійкості. Один раз витримати випробування – це замало,
а ось витримувати випробування все життя, коли треба берегти гідність та честь
– такого гідна лише справжня людина.
Для того, щоб простежити, як жили герої історичного роману Л. Костенко у
божевільному світі того часу, для того, щоб зрозуміти, хто з них не зрадив, не
схибив собі, своєму високому призначенню бути справжньою людиною, треба
перекинути своєрідний місток від сучасного до минулого.
На мій погляд, основним критерієм оцінювання людини у творі є ставлення
до головної героїні твору Марусі людей під час судового процесу над дівчиною.
Марусю звинувачує мити Гриця, Галя Вишняківна та Семен Горбань – люди, які
ставляться до життя як до процесу збагачення. Під час суду мати Гриця спочатку
навіть визиває співчуття, бо що може бути найгіршим, ніж загибель сина. Але
надалі, дізнаючись зміст буття Бобренків, ми бачимо, що єдиною метою їхнього
життя залишилося збагачення. Хоча її чоловік і намагається стримати жінку у
зажерливості і егоїстичності, згодом він і сам стає таким же самим.
Ще один свідок, який виступає на суді проти Марусі – це Галя Вишняківна.
Ця особа пихата, обмежена і самовпевнена. Вона не вміє любити, усі людські
почуття для неї заміняє нестримне бажання вийти заміж. Разом з нею жорстокість
до Марусі виявляє Семен Горбань, бо дуже хоче догодити своєму багатому родичеві
Вишняку. Він і сам злодій, він ниций духом і обмежений, він не може зрозуміти
красу та глибину душі Марусі.
Усіх цих людей поєднує ницість душ, убогість та дрібність існування. Для
цих персонажів немає нічого святого, бо в житті їхньому одна єдина мета – це
збагачення, збагачення будь-якою ціною. Розмірковуючи про них, досить важко
назвати цих персонажів людьми, скоріш це нелюди, які втратили усе людське і
забули про одвічні суспільні цінності.
m;ma
-oP ؠ 5pt;margin-left:
0cm;line-height:15.35pt;orphans: auto;widows: auto;-webkit-text-stroke-width: 0px;
word-spacing:0px'><span>А ось захищають Марусю представники козацтва, бо козацтво – це зовсім
інший світ, в якому вже в той час був демократичний устрій з законами та
звичаями, в основу яких покладені кращі моральні надбання народу та справжні
людські взаємовідносини. Відверто і красномовно виступив на суді Іван Іскра,
який щиро та без відповідно кохав Марусю. Саме він привіз документ про
помилування Марусі, підписаний самим Богданом Хмельницьким. Іван добре розумів,
що, стративши Марусю, кати знищать справжню красу мистецтва. А що ж буде далі?
«А як тоді співатиме Полтава? Чи сльози не душитимуть її?» У відповідальний
момент Іскра здатний на лицарський і благородний вчинок. Він, гонець до
гетьмана, боїться на своєму шляху ворожої кулі або пастки, бо йому треба
довести цю справу до кінця. «Якщо я впаду, – не врятована пісня, задушена пісня
в петлі захрипить». Козаку притаманне благородство, не суєтне, не силуване, не
демонстроване напоказ, але неодмінне. Іван характеризується поєднанням
чоловічої сили і вразливої душі. І саме в постаті Івана козаки у цьому
творі виступають як справжні люди, гідні цього високого звання, саме вони
протистоять нелюдам, для яких у житті немає нічого святого, окрім власного
збагачення.</span>
