Дикие лебеди»<span> — советский мультфиль</span><span> по одноимённой сказке Ганса Христиана Андерсена.
</span><span>Одиннадцать прекрасных принцев превращены злой мачехой в диких лебедей. Их сестра Элиза готова на всё, чтобы снять с них заклятие. Чтобы братья снова стали людьми, ей нужно сплести им кольчуги из крапивы. Но если за время работы она произнесёт хоть слово, весь труд будет напрасным. Чтобы спасти братьев, Элиза проходит через тяжёлые испытания и едва не гибнет на костре, как ведьма.</span>
На уроках літератури ми познайомилися з повістю М. В. Гоголя «Тарас Бульба». У цьому творі дуже цікаво розказано про героїчну боротьбу запорізьких козаків за незалежність своєї батьківщини. Найбільше в цій повісті мені сподобався Тарас Бульба.
Тарас був з числа старих запорізьких полковників. «Весь був він створений для лайливої тривоги». Старий козак пересварився з тими з своїх товаришів, які переймали польські звичаї, заводили розкіш. Йому по серцю була просте життя козаків. Тарас вважав себе захисником православ'я і справедливості. Він рвався на Січ, незважаючи на те; що був уже в літах. Старий полковник мріяв, як він приїде на Січ з своїми синами і скаже: «Ось погляньте, яких я молодців привів до вас!» Він пишався синами і бажав їм, щоб вони воювали хоробро, боронили завжди честь «лицарську».
аме таким воїном був сам Тарас Бульба. З ворогом він готовий битися до кінця. Його не лякає смерть в ім'я свободи. Тарас - мудрий і дбайливий отаман. Під час жорстокої битви він підбадьорює козаків вигуком: «Чи є ще порох у порохівницях?» І козаки в смертельному бою в свою останню годину хочуть побачити старого полковника: «Стоять козаки, не хочуть помирати, не побачивши тебе в очі».
Більше всього на світі цінує Тарас Бульба спорідненість «по душі, а не крові». Він говорить козакам: «Немає уз святіше товариства». І своїми вчинками доводить це. За те, що Андрій зрадив батьківщину, зрадив товаришів, він вбиває свого молодшого сина, коли ж настає смертна година Остапа, Тарас, наражаючи себе на небезпеку, пробирається на майдан, де відбувається страта. Батько подає голос у відповідь на немічний крик сина, підведеного до останніх мук: «Батьку! де ти? Чи чуєш ти? »В останні хвилини свого життя Тарас думає не про вогонь,« яким збиралися його палити », а хвилюється за своїх товаришів:« Ось пропадуть, пропадуть ні за що! »Він кричить їм:«До берега! до берега, хлопці! »І ця рада отамана рятує козаків.
Я захоплююся Тарасом, його мужністю, прагненням до свободи, відданістю товаришам, міццю його духа, подолати яку не можуть ніякі на світі «вогні, муки» і ніяка сила.
Нынешним летом снова довел ось мне побывать в степном Заволжье. замрут на мгновение упругие колосья, и вдруг разом встрепенется и словно ринется к сверкающему горизонту неоглядная шелестящая волна. День был жаркий -струилось марево. .Год выдался добрый, и от щедрот его теплела душа. Но одна машина еще громыхала и, покачиваясь в пыли, грузно волочилась вдоль кромки покоса. Пока подходил, Владимир Иванович Минаков заглушил мотор и выбрался из кабины. Без малого сорок лет трудится он на этой краснокутской земле.- Ну, здравствуйте... - выдохнул он смущенно и шагнул к бочке с водой. Такая была жара. И в такую вот жару, пообедав торопливо, надо было снова забираться в пышущую огнем кабину и снова весь день напролет крутить под этим ошалелым солнцем до блеска натертый ладонями штурвал.
Думаю, первая и главная ценность рассказа Паустовского «Телеграмма» заключается в его поучительности и нравственном подтексте. Без сомнения, каждый, кто прочитал это произведение, не смог остаться равнодушным к тем проблемам, которые поднимаются автором. Казалось бы, сюжет прост и во многом предсказуем, однако он настолько лиричен и во многом трагичен, что просто невозможно оставаться равнодушным к главным героям.
