Мої роздуми над п'єсою І. Котляревського "Наталка Полтавка"
Серед жіночих імен Наталок, Оксанок, Марічок чи не найбільше, а тому їх вважають найпоширенішими в Україні. Мабуть, через те, що дівчата з цими іменами були особливими. Поширенню імені Наталка сприяла і п'єса Івана Петровича Котляревського "Наталка Полтавка".
Я впевнена, що всі, хто читав п'єсу І. П. Котляревського, не залишилися байдужими до образу Наталки — дівчини чесної, рішучої, вірної, красивої, працьовитої. Став крилатим і вислів возного: "Золото — не дівка!" Чим же полонили цей образ і вся п'єса І. П. Котляревського читачів уже не одного покоління українців? У чому популярність п'єси й сьогодні?
На мою думку, насамперед п'єса полонить читача чи глядача добротою, щирістю, великодушністю героїв твору. І тим, що перемагають у п'єсі правда, щирі почуття, а несправедливість підступає. Нам завжди хочеться, щоб було так. І звичайно — велика сила кохання. Світ споконвіку тримався на любові, і в будь-який час будуть важливими й найціннішими такі почуття, як доброта, душевність, повага й кохання. Образи Наталки й Петра, створені І. П. Котляревським, — це символи вірності в коханні й боротьбі за нього.
Коли я читала вперше п'єсу Котляревського, вона дуже сподобалася мені тим, що в ній багато пісень, танців. Письменник відтворив національний колорит, вивів такі характери персонажів, які справляють неповторне враження.
У п'єсі звучить 22 пісні, деякі з них народні, деякі написав сам письменник, але вони теж стали народними, бо полюбилися народові. Цікаво те, що майже кожен із персонажів має свій пісенний портрет. Пісні роблять п'єсу не схожою на інші — і в цьому теж особливість твору І. П. Котляревського.
Вражає в п'єсі й мова. Зачинатель нової української літератури, який одним із перших почав писати живою народною мовою, зумів зачарувати ліричною пісенністю, лексичним багатством. П'єса написана 1819 року, але й сьогодні зрозуміла кожному, хто її читає.
Отже, я думаю, що саме завдяки пісенності, мовному й національному колориту, неповторному й величному образу Наталки Полтавки п'єса І. Котляревського не залишає байдужим читачів. Майже двісті років живе улюблена в народі героїня Наталка. Причина безсмертя цього образу в тому, що в ній письменник блискуче втілив народний ідеал української жінки, її моральну красу.
Цей твір дуже цікавий іноді сумний , смішний і цікавий . З цьго твору можна робити висновки . Він показує який може бути світ . Напевне якщо був інший автор тоді все булоб інакше . Взагалі твір мені сподобався тому що цей твір показує яке буває життя .
... Я зрозумів одну нехитру істину. Вона в тому, щоб робити так звані чудеса своїми руками. А. Грін Повість Олександра Степановича Гріна «Червоні вітрила» уособлює прекрасну юнацьку мрію, яка неодмінно здійсниться, якщо вірити і чекати. Сам письменник прожив важке життя. Майже незрозуміло, як цей похмурий чоловік, не заплямувавши, проніс через болісне існування дар могутнього уяви, чистоту почуттів і сором'язливу усмішку. Пережиті труднощі відібрали в письменника любов до дійсності: вона була дуже страшною і безвихідною. Він завжди намагався піти від неї, вважаючи, що краще жити невловимими снами, ніж «гидотою і сміттям» кожного дня. Почавши писати, Грін створив у своїй творчості героїв з сильними і незалежними характерами, веселих і сміливих, які населяли прекрасну землю, повну квітучих садів, пишних лук і безкрайнього моря. Ця вигадана «щаслива земля», не нанесена на жодну географічну карту, повинна бути тим «райським куточком», де щасливі всі, хто живе, немає голоду і хвороб, воєн і нещасть, а жителі її займаються творчою працею і творчістю. У повісті «Червоні вітрила» Грін розвиває свою давню думку про те, що людям необхідна віра в казку, вона розбурхує серця, не дає заспокоїтися, змушує пристрасно бажати такої романтичної життя. Але дива не-приходять самі собою, кожна людина повинна виховувати в собі почуття прекрасного вміння розуміти навколишню красу, активно втручатися в життя. Письменник був переконаний, що якщо відняти у людини здатність мріяти, то зникне сама головна потреба, яка народжує культуру, мистецтво і бажання боротьби в ім'я прекрасного майбутнього. Грін мріяв про «сліпучому разі» і радості, наповнював цими фантазіями свої твори, але особливо яскраво вони проявилися в феєрії «Червоні вітрила», написаній у 1920-1921 роках. Все відмінне в цьому, здавалося б, простому розповіді. Повість побудована на внутрішньому зіставленні двох героїв: Ассоль і Грея. Маленька мрійниця Ассоль живе в нехитрому світі серед іграшок, створених її батьком Лонгреном, а пізніше сама починає творити маленькі дива: Ассоль мріє «приловчитися, щоб (у неї) на дошці сама плавала човен, а веслярі веслування б по-справжньому, потім вони пристають до берега, віддають причал і честь честю, наче живі, сядуть на березі закушувати ». Ні до цього чи прагне будь-який митець, щоб його твори були б «як живі», радували б серця людей. Грей також потрапляє в незвіданий світ, тому що йому душно і тісно в фамільному замку, де його гнітять умовності світла. Юнак прагне в бурхливу стихію морського життя і добивається свого: «... Грей йшов до мети зі стиснутими зубами і блідим обличчям. Він виносив неспокійний працю з рішучим напруженням волі, відчуваючи, що йому стає все легше і легше по мірі того, як суворий корабель вдирався в його організм, а невміння замінювалося звичкою ». Створити чари розповіді, дійти до свідомості читача допомагає автору образну мову твору. Несподівані і свіжі метафори та епітети Гріна заворожують читача, вводять його у фантастичний світ, створений письменником. «Була повна ніч; за бортом уві сні чорної води дрімали зірки і вогні щоглових ліхтарів. Теплий, як щока, повітря пахло морем. Грей, піднявши голову, примружив очі на золотий вугілля зірки; миттєво, через запаморочливою миль, проникла в його зіниці вогненна голка далекої планети ». Здавалося б, нехитра розповідь веде читачів в красиву казку, але кожен розуміє - треба тільки дуже бажати, щоб вона здійснилася, прагнути до наміченої мети, працювати для її втілення в життя. Читання повісті «Червоні вітрила» - завжди зустріч з прекрасним, виховання духовності, відкриття дивовижного світу, в який так легко і органічно вводить читачів Олександр Грін. Його твір поступово розкриває душу молодих героїв. Чи не тому сучасна молодь любить цю романтичну феєрію. «Червоні вітрила» - це красива казка, а й реальний шлях у ту чарівну країну, яка необхідна кожній людині.
<span>Остап Вишня (справжнє ім’я – Павло Губенко) – визначний український гуморист, представник сатиричної літератури, автор багатьох гуморесок і фейлетонів. Під його гостре перо потрапляли підлабузники, хабарники, п’яниці, винищувачі природи. Найкращі гуморески та усмішки Остапа Вишні було перекладено багатьма мовами, а сам письменник перекладав українською мовою твори М. Гоголя, А. Чехова, Я. Гашека, М. Твена. У процесі натхненної праці народився створений Остапом Вишнею новий жанр – усмішка.</span>У письменника дуже гарні, повчальні, змістовні твори, які вносять у наші життя промінчик яскравого сонця. Візьмімо, наприклад, гумористичне оповідання «Зенітка», в якому письменник підносить тему мужності й нескореності народу в роки Великої Вітчизняної війни. Головний герой твору – дід Свирид – у загальнонародну справу розгрому німецько-фашистських загарбників робить і свій посильний внесок. Про свій героїчний подвиг у воєнні роки він розповідає зі стриманим гумором і має велику ненависть до фашистів.<span>Остап Вишня зіставляє героїчні й побутові риси вдачі головного героя «Зенітки». Комічні «страженія» з покійною дружиною Лукеркою: «Держись, - кажу, - куме, битва буде! Якщо поодинці, будемо биті. Давай згутуємось у військове соєдіненіє, бо інакше розгром. Перемеле живу силу і техніку!»</span>«Мисливські усмішки» посідають значне місце у творчості Остапа Вишні. Письменник любовно створює високохудожні картини рідної природи, виражає шире захоплення нею, розкриває її могутність і красу. Він вирушав на полювання з єдиною метою – помилуватися густими лісами, зеленими луками, запашними сінокосами…<span>Твори Остапа Вишні перебувають в єдності з народною творчістю, і через це вони такі популярні й досі.</span>
