Жили на одній березі дві пташки-сусідки. Одна з них - Сорока, вважала себе великою панею, ходила лише у капелюшках, була дуже заможною і не мала дітей. Інша - Горобчиха. Ця була скромною, одягалася сіренько, у неї була купа галасливих діточок-гороб*ят, які завжди хотіли їсти.
Сорока завжди вихвалялася своїм розумом і багатствами. На ринку вона завжди купувала лише найдорожчі делікатеси. А Горобчиха була тихенькою, мовчазною, бо завжди мала один клопіт - як прогодувати своє сімейство. Тому й на базарі вона купувала лише хліб та дешевий сир. Одного разу зустрілися сусідки по дорозі на ринок та й пішли поряд. Аж раптом бачать - лежить на стежці два камінці. Один - блискучий, аж сяє на сонечку. А інший - тьмяний, сіреньки. От Сорока, будучи хитрою, відразу схопила блискучий, та й каже - цей діамант не для тебе, сірої мишки, тобі вистарчить і камінця. Та й гордо пішла геть. А бідна Горобчиха зітхнула тяжко, підняла камінець, та й думає: " Ну хоч діткам принесу гратися". Але взяла та й потерла камінь. І раптом камінь засяяв. Під шаром пилу виявився справжній діамант. Горобчиха занесла його на базар, продала та й стала жити зі своїми дітками у достатку.
А що ж Сорока? Вона всім вихвалялася, що це справжній діамант. Але одного разу побачив цей камінець Грак-ювелір, та й посміявся з пихатої Сороки. Це виявився звичайнісінький шматок скла.
<span>Ось така історія. Не все те золото, що блищить.</span>
Мишка влаштувалась не погано - вона стала жити з новим господарем. Нехай у нього статки були погані, проте це була чесна та віддана людина. Незабаром війна скінчилась. Мишка збігала подивитись, як живе її старий господар. Те, що вона побачила, її здивувало.
Чоловік знов був багатим, проте його покинули усі його знайомі. Тепер він не мав потреби в грошах та почав займатися благодійністю. Мишка зрозуміла, що старий господар отримав гарний урок. Не можна наживатися на чужому горі, бути жадібною людиною без жалості у серці.
Головні персонажі повісті - Ява Рень і Павлуша Завгородній - звичайні школярі-підлітки, що мешкають у селищі Васюківка, бешкетники, фантазери та "зривщики дисципліни".
<span> Звідки таке незвичне ім'я - Ява? То він сам себе так назвав, коли йому було лише півтора роки. Чи то воно, пискля мале, хотіло сказати: "Я - Ваня", а вийшло "Ява"..., але причепилося оте "Ява" до нього, як реп'ях до собачого хвоста. У Івана руде скуйовджене волосся, а обличчя хлопця рясно вкрите веснянками. Ява Рень - енергійний і відчайдушний хлопець. Зазвичай саме він є ініціатором різноманітних вигадок: то метро під Васюківкою прокласти, то влаштувати бій биків, то організувати шкільний театр. Але хлопець здатний не тільки на бешкет: коли сталася прикра подія з переекзаменовкою, то він влітку сумлінно готувався до перескладання екзамену з української мови на "безлюдному" острові, дібравши собі ім'я "Робінзон Кукурузо". </span>
<span> Павлуша Завгородній - кращий друг Яви. Це більш врівноважений і спокійний хлопець. Він захоплюється малюванням і мріє стати льотчиком, але не менше за Яву полюбляє різноманітні пригоди й таємниці. </span>
<span> Васюківські "тореадори" завжди мають благородні наміри, але через брак досвіду і знань, на жаль, іноді потрапляють у прикрі ситуації. Нерозлучні друзі, обмірковуючи вчинки, вміють усвідомити помилки й намагаються їх не повторювати, хоча відразу ж вигадують і здійснюють нову "авантюру". Тому читачі з цікавістю довідуються про пошуки незнайомця з тринадцятої квартири, зйомки в кіно, про допомогу хлопців під час рятування рідного села від стихійного лиха, про викриття двох місцевих "шпигунів". </span>
<span> Мені зрозумілі бажання і наміри Яви і Павлуші, адже вони мої ровесники. Думаю, головне, про що хоче сказати нам автор: дружба - велика сила; важливо мати поруч вірного і відданого товариша, який піде за тобою в огонь і у воду, не зрадить, завжди допоможе в скрутній ситуації. Попереду в мене знайомство з багатьма літературними творами відомих письменників. Але я впевнений: "Тореадори з Васюківки" В. Нестайка - одна з найкращих книжок, тому я усім раджу прочитати її. </span>
Найвидатнішою пам'яткою літератури Київської Русі є «Слово о полку Ігоревім». Сюжетний зміст «Слова...» — змалювання походу князя Ігоря Святославовича проти половців 1185 року, що був одним з епізодів тривалої боротьби проти степових кочівників.
Про цей похід розповідають також і літописи, додаючи подробиці, яких бракує в поемі. Але, як справжній художній твір, «Слово о полку Ігоревім» вирізняється тим, що не просто розповідає про перебіг подій походу, а має чітку, продуману побудову, що дозволяє невідомому авторові передати головну ідею і висловити власне ставлення до фактів. Він обмірковує цю ідею ще у вступі, а пізніше відверто звертається до найсильніших володарів Руської землі із закликом об'єднатися.
Оборона Руської землі від половців була важливим завданням ХІ-ХП століть. Але вирішити його князі не змогли, і не тому, що їм бракувало хоробрості, а тому, що не було між ними узгодженості в діях. Доля князя Ігоря, центральної постаті «Слова...», є чудовою ілюстрацією цього твердження.