Повість відомого українського письменника-гумориста Валентина Чемериса дуже кумедна, у ній розповідається про веселі пригоди головних героїв — підлітків, що живуть у селі на Херсонщині. У творі порушено проблеми відданої дружби, зради, відданості, відповідальності, а також уславлюється почуття першого кохання.
Справжня любов — це велике щастя людини. Воно визначає сутність особистості, іноді стає головним випробуванням у житті. Заради кохання здійснюються героїчні та безглузді вчинки. Навряд чи хтось із нас погодився б прожити, не пізнавши цього почуття. Думаю, що для більшості кохання значить набагато більше, ніж гроші, влада й слава.
В основі сюжету повісті лежить цілком життєва ситуація: Вітька Горобець закохався у свою подружку дитинства: «Раптом Вітька оторопіло застиг на місці: з бічної вулички, широко усміхаючись, прямо на них ішла Галя Козачок. Ні, вона не йшла, а наче аж пливла, ледь торкаючись землі стрункими ногами в білих черевичках та гордо несучи маленьку голівку з товстою косою». І саме це почуття зумовило низку кумедних подій, які розгортаються в селі Великі Чаплі.
Ми довідуємося, як Вітька разом із товаришем Федьком Котигорошком обдумують план підкорення «дами серця». Федько із радістю, як вірний зброєносець, допомагає найкращому другові в сердечних справах, адже він прочитав так багато книжок про кохання!
Спочатку хлопці готують серенаду, поцупивши гітару в сестри Федька та солом’яного бриля в пугала на городі у діда Свирида, але помиляються й співають під хатою баби Хіврі. Потім Вітько пише Галі вірша й надсилає до місцевої газети, але отримує відповідь, що треба писати про посівну, а не про кохання. Федько ж вирішує приворожити Гальку до Вітьки за допомогою чарівного зілля, але отримує від глухої баби Фекли настоянку від болю в животі.
Найбільше мені сподобався епізод, коли хитра Галя використовує почуття закоханих хлопців й прохає Горобця то наносити повну діжку води, то нарубати дрова, а Петра Білого — посапати кукурудзу. Звістка про «конкурента» приголомшує Вітьку, й він навіть викликає Петра на дуель.
На мою думку, у головних героїв повісті все в житті буде добре, адже ми бачимо, яким наполегливим є хлопець, окрилений високим почуттям, він пише вірші, прагне допомогти коханій, відчайдушно вступає в двобій із суперником. Але багато з його задумів не здійснилися б, якби він не мав поруч вірного товариша Федька, який дуже відповідально ставиться до справ, що необхідно здійснити.
Отже, повість Валентина Чемериса навчає нас: для того, щоб стати щасливим, потрібно вміти дружити, по-справжньому любити, знайти собі заняття до душі, не впадати у відчай навіть у найскладніших ситуаціях.
Снижиноки - пушиночки по подвірью літають
вони малятам радості прибавляють
а якщо їх не має на дворі сонечко сіяє
Сніжиночки пушиночки з виду такі гарні
а якщо їх багато на дворі сніжно й прохолодно
Цикада втілює образ людини яка нічого не хоче робити,але завжди просить допомоги у інших.Хоче щоб за неї все робили.
Мурашки втілюють образ людини яка трудолюбива,готує все здалеку,працьовита.
<span>Коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим»
</span><span>Це простий, сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий, йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом, а багато чого довідатися від дорослих. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем'яна та улюбленої бабусі, Михайлик сприймає світ, як казку. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі. </span>
Крилами, які тримають людину на землі, є чесність і щирість, поривання і вірність у коханні, довіра і щедрість, працьовитість і надія на краще життя, поетичність і мрії, тобто усе, чим сповнене наше життя. А ось існування безкрилої людини, яка не прагне до кращого і не вміє мріяти, залишиться сірим і нецікавим. Саме це й стверджується у поезії «Крига на Одрі», яка побудована на чіткому і короткому вираженні поетичної думки, на протиставленні та переліченні.Знайомлячись з поезіями Л. Костенко, я й сама замислилася над тим, що ж таке – людські крила. На мій погляд, такі крила є у кожного з нас, і чим доросліше стає людина, тим більше розкриваються її крила, але їх треба відчувати, ними треба вміти користуватися. Та для чого ж людині крила, якщо вона не літає? Крила ці – можливість піднятися якщо не над землею, то духовно. Крила людські – це прагнення та бажання, наполегливість і цілеспрямованість у будь-якій справі. І кожен з нас повинен використовувати крила для самопізнання і самоствердження, для подолання життєвих труднощів і розвитку кращих душевних якостей.