<span>Як і решта неокласиків, Рильський безпосередньо своєю творчістю не реагував на політичні події і протягом 1920-х років цілковито ізолювався від радянської дійсності, лише подеколи в одвертій формі (наприклад, у вірші «На світі є співучий Лянґедок») чи у вигляді іронічних «відступів» (як у «Чумаках» чи поемі «Сашко») виявляв обурення проти ідейно-політичної та літературної атмосфери, що панувала тоді.</span>
При своїй небозі добре і в дорозі.Не їла душа часнику, не буде й смердіти.
<span>Геній Т. Г. Шевченка втілився не тільки у поезії, але і в живопису. Шевченківські картини заслуговують на увагу не менше, ніж його вірші. Мені подобається, як Шевченко намалював свою улюблену героїню — Катерину.Катерина — звичайна українська дівчина. На ній біла сорочка, червоний фартух, спідниця. її голову прикрашає червона стрічка з квітами.Йде дорогою вродлива українка. Ступає повільно босими ногами. Нахилила голову, опустила очі. Руками взялася за край фартуха. Здається, щоб витерти сльозу. Шевченко майстерно намалював, як Катерина переживає своє горе. Дівчина зображена одразу після зустрічі з москалем, якого вона кохала, який її зрадив. Москаль також є на картині. Він їде верхи, поганяючи свого коня, і обертається, щоб подивитись на Катерину. Він позаду, і його обличчя погано видно. Але по обличчю дівчини стає зрозуміло, що вона покинута назавжди.Якийсь чоловік у білому одязі сидить на дорозі, грається маленьке цуценятко, росте велике дерево, на задньому плані стоїть млин. Нічого не бачить Катерина. Опустивши руки і нахиливши голову, йде вона дорогою.</span>
<span>Хуха-Моховинка була лісовою, боровинкою Хухою. У старому бору спонвіку жив увесь її рід. Вона була наймолодшою серед Хух. Пухнаста, як мох, тільце врите довгою вовничкою, тільки мордочка, як садова квіточка, та лапки, рожеві зісподу, були голенькі. Колір вовнички мінявся від того, біля чого вона з'являлася. Моховинку дуже любили в родині, і -не тільки за те, що наймолодша, а й за те, що була добра, лагідна, слухняна і роботяща. Моховинка сама зробила собі хатинку між корінням великої сосни: позатуляла всі дірки та щілини сосновими галузками і м'яким зеленим мохом.</span><span>Але недовго судилося Моховинці насолоджуватися хатнім теплом. Старий дід, який прийшов рубати сосну, знищив її хатинку. Все було понівечено і розкидано. Занепокоєні тим, що не по закону рубають ліс, Хухи привели лісника. І серед них - Моховинка. Не про себе вона дбала, хоча так постраждала, а за весь свій рід на землі! Багато хто з Хух звав її до себе, але Моховинка добре знала звичаї, за якими Хухи повинні мати окремі хатинки. Не знайшовши хатинки в лісі (все було позаймане Хухами), знесилена, перемерзла, вона з'явилась у теплій хаті, серед кіз, які співчутливо вислухали бідолаху і запросили лишитися та.оселитися. Пройшов час, і у Хухи з'явилися нові друзі - хлопчик та дівчинка, які весело бавилися з затійницею. Маючи добре серце, Моховинка виручила з біди козу Лиску, за шо діти біли їй дуже вдячні: приносили все, що їм давали смачного.</span><span>Дуже сумувала Хуха за своєю родиною. І тільки нещасний випадок (знову з-за старого діда, який поранив їй лапку) допоміг їй опинитися серед лісу. Як зраділи всі Хухи її появі! Дружні, вони разом вибудували нову хатку. Все було добре у Хухи. Раптом сталося так, що Хуха-Моховинка віч-на-віч зустрілася з дідом. Але тепер він безпомічний, знесилений. Добре серце Хухи не пам'ятало зла, і вона поспішає на допомогу. Побачивши ту, що покалічив, старий приготувався для помсти, а одержав порятунок.</span><span>Не захотіла Моховинка, щоб її було віддячено, бо Хухи роблять добро з повинності. Про одне попросила - розповісти людям, що Хухи добрі й не пам'ятають зла. Ця казка несе непереможну силу добра, вірності, любові. Читаючи про Хуху, я згадував і Карлсона, який з задоволенням бавився з Малюком, і роботящу Попелюшку, і Герду, що змогла перенести всі страждання на шляху до зустрічі з Каєм.
</span>