Уміння, майстерність, хист
:
Кращий козацький вивідник (розвідник) землі переяславської; знає мову і звичаї татар, має серед них вірних людей; ходить безшумно, безшелесно; наче нікуди не дивиться, а все бачить; бездоганно володіє зброєю і тримається на коні.
Дядька Шпичака ще дуже довго мучила увласна совість.Лося він заховав куди нікому не відомо.Йому довелося платити штраф,адже на місці де він застрілив лося було знайдено кров ,пуля та сліди лося ,дітей і самого дятька.Діти завжди згадували відважного лося.Ось так сумно закінчилася ця історія.
У кожної людини має бути мрія.мрія -це наша уява,те чого ми дуже хочемо .фантастичні люди-мрійливі.мрія,це фантазія.не можна жити без фантазії(мрії)в серці. шевченко,франко,глібов-люди з великою фантазією,придивіться уважніше до їх творів , згадайте часи у які вони жили.їх твори зповнені надією,такою собі мрією ,,що все колись зміниться,настане краще життя.
мрія-це святиня,фантазія душі,
мрія -це частина творів ,віршиків ,пісень,
та не можна жити,і не уявляти,
та не можна і без мрії-та якщо душа людини , живе без мріїї в серці
то вже не людина.........
<span>ось таки слова з'являються на думці коли кадуть що мрії може і не бути.мрія -це душа,а якщо нема дущі , що ми побачимо замість людини ,її імоцій?порожнечу.не будьте порожніми,їдіть до своєї мрії та ні перед чим не зупиняйтесь.
</span>
1 розділ
1.Пробудження обо розповідь про сон
2.Шлях за сіллю
3.Солдат
4.Подаруночок
2 розділ
5.Відпочинок
6.Їжа
3 розділ
7.Прихисток для Климка 8.Товариші хлопчика
9.Прихід італійців
10.У місті
11.Зустріч з Наталею Миколаївною
4 розділ
12.Подорож за слов’янською сіллю 13.Стара бабця
14.Подарунок Швеця
15.Випадок з поліцаями
• «Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі…». «А ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка. …Люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. І люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. І люблю восени по коліна ходити в листві. Коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».• «Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащом».• «Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха… І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».• «Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники…»• «Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався».<span>• Мар’яна Михайлику: «І вчися… та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»
</span>
