При своїй небозі добре і в дорозі.Не їла душа часнику, не буде й смердіти.
Микола Васильович Гоголь народився в Україні. Усе, що оточувало хлопчика в дитинстві, було овіяне романтикою: краса українських пейзажів, чарівність народних легенд та героїка історичних переказів.
В один з періодів свого життя Гоголь надзвичайно захопився історією. Особливу його увагу привертала всесвітня історія та минуле рідної України. З-під пера письменника вийшла повість "Тарас Бульба", яка описує одну з найбільш яскравих сторінок української історії — епоху козацтва. У творі М. Гоголь першочерговим завданням для себе визначив не історично точний опис подій та деталей, а зображення сили національного характеру, козацької звитяги, духу самої епохи, яку він відтворює яскраво і колоритно.
В образі головного героя Тараса Бульби автор втілив найкращі риси запорізького козака.
Тарас — один з числа корінних полковників, людина досвідчена, загартована у битвах. Його поважають товариші по зброї за любов до Батьківщини, мужність, вірність товариству, відданість справі захисту рідної землі від ворогів.
Маючи двох синів, Бульба пишається ними, хоче бачити їх справжніми козаками, хоче показати їх — свою гордість — товаришам.
Тому герой і знаходить справу, в якій би сини проявили себе з найкращого боку. У поході старший син Остап, завдяки мужності, кмітливості, вмінню володіти зброєю, стає курінним атаманом. Гордістю переповнене серце старого Тараса. Та, на жаль, молодший син Андрій зрадив рідну землю, зрадив товаришів. Горе зігнуло батька. Він як справжній патріот і запорожець обирає любов до Вітчизни, а не любов до сина. Андрій гине від рук батька.
Мужньо витримав Тарас, хоча серце розривалося, і сцену тортур, яким піддал вороги старшого сина. Та помстився добре старий козак ляхам, випалюючи їхні села та міста.
У кінці твору смерть чекає і на самого Тараса. Та він думає не про себе, а про те, як краще відступити його товаришам. Саме таких людей, як Тарас Бульба — мужніх, сміливих, вірних, відданих — поважали на Січі, про них складали пісні кобзарі. Такими людьми пишався наш народ, ними славилась Україна!
На новий рік прибавилось дня на заячий скік.
Як лютий не лютуй, а на весну брів не хмур!
Мороз не велик, та стоять не велить.
Буває март за всіх варт.
Як прийде марець, то замерзне старець.
Вночі тріщить, а вдень плющить.
Як буде полоз вогкий, то буде й кінь мокрий.
Блискавка блисне — й камінь трісне.
До першого грому земля не розмерзається.
Грім гримить — хліб буде родить.
Ірина (Іраїда) Володимирівна Жиленко народилася 28 квітня 1941 року в Києві. Її дитячі роки припали на грізний воєнний і повоєнний час, коли довелося і вчитися, і працювати одночасно. Закінчила вечірню школу робітничої молоді. 1964 року заочно закінчила Київський державний університет імені Тараса Шевченка. Потім працювала вихователькою в дитячому садку, згодом – у редакціях газет і журналів ( «Молодь України», «Літературна Україна», журнала «Ранок»). Перша книжка поетеси – «Слово на сольфі», за нею – «Автопортрет у червоному», «Вікно у сад», «Останній вуличний шарманщик» та інші. Трусы Calvin Klein распродажа Брендовые трусы комплектом и поштучно 4 растения, которые моментально проникают в суставы и восстанавливают хрящи В 850 раз лучше восстанавливают суставы нежели аптечная химия! Перша книжка для малят «Достигають колосочки» з’явилася в 1964 році. Для молодших школярів поетеса випустила книжку «Вуличка мого дитинства». Поезія Ірини Жиленко унікальна, багата на кольори (у віршах назви кольорів ужито понад тисячу разів). А ще поетеса дуже любить рослини, особливо квіти, і щедро описує їх у творах. На честь своїх улюблених фіалок вона навіть створила літературний жанр «фіалки-вірші». Ірина Жиленко отримала премію ім. В. Н. Сосюри (1987, за книгу віршів «Дівчинка на Кулі») та національну премію України імені Тараса Шевченка (1996, за збірку «Вечірка у старій вінарні») Ірина Жиленко померла 3 серпня 2013 року.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/irina-zhilenko-biografiya-skorocheno/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
