ОСІНЬ ЗОЛОТА-ОСІНЬ ХОЛОДНА, СОНЦЕ ЗАСМУЧЕНЕ-СОНЦЕ ЖОВТЕ, РУКИ ЛАСКАВІ- РУКИ ТЕПЛІ, ВОДА ХОЛОДНА-ВОДА БЛИСКУЧА, БІЛКА СПРИТНА-БІЛКА КУМЕДНА.
Наступила золота осінь.
Блискуча вода виблискує в озері.
Сонце засмучене дивиться на нас.
Моя мама народилася в селі, але зараз живе в місті. Коли вона була маленькою дівчинкою, то часто слухала пісні, які співала її мама, моя бабуся. І багато з них пам’ятає й досі. Наприклад, коли у мами сумний настрій, вона співає пісню:
“Зоре моя вечірняя”
Зоре моя вечірняя, Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.
Розкажи, як за горою
Сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.
Як широка сокорина
Вітки розпустила,
А над самою водою
Верба похилилась.
Ця пісня написана на слова Т. Шевченко і музику Я. Степового.
Коли я слухаю її, стає сумно, спливають образи заходу над річкою, широких схилів Дніпра; красивих дерев, які опускають свої вітки до самої води. І я думаю – яка ж красива природа в наший рідній Україні, як красива душа поета, що склав пісню; і як тонко відчув композитор смуток і надію її слів.
А більше всього мені подобається мамин голос – тихий, сумний, рідний. І я відразу хочу їй чимось допомогти або її втішити. Адже вона – моя найрідніша людина!
<span>Одного разу в нашій школі була дуже смішна історія і ми її ще досі споминаємо.
Було це після зимових канікул в нашого друга на уроці в нього ручка
під час диктанта покотилася в кінець класу і він цілий урок пробув без
ручки, а коли вчителька перевіряла зошити запитала в нього:
- чого в тебе немая контрольной роботи?
а він і розповів цю історію. і ми всим класом сміялис бо можна бу ло просто попитатись у вчительки підняти ручку
отже ніколи не бутте соромязливими!
</span>
Вертітися, як муха в окропі.
Письменник зробив дарчий напис на книзі. Чудовий осінній день вражає нас своєю красою.