Бор күни ЕКИ дос Орманди келе жатады. Кенеттен алдарынан бор аю шыға келеди. Сол кезде биреуи қаша жөнеледи, екиншиси талға өрмелеп жасырынып қалады. Қашқан жигит ортада қалып кетеди. Алайд, а не истерин билмей тұрғанда, Ойын «Өлген адам сияқты Жергей етбетиммен жатая қалсам, бәлким құтылып кетермин» деп Жергей жатая қалады. Аю келип оны иискелей бастағанда Демин жұтып, дем Алма жатады. Аю кеткен соң талға өрмелеп кеткен досы төмен түсип, досының қасына келип, күлип «Айтшы ал, аю сениң құлағыңа НЕ дл сыбырлады?» Дейд. Сонда досы «Досына қауип-қатер төнип тұрғанда қашып кеткен адамдардан сақтану керектигимди, айтты» Дейд.
Всі події, які відбуваються у житті людини та її доля багато в чому обумовлені тими місцями, де пройшло її дитинство, де вона виросла і навчилася цінувати красу рідної землі. Та й сприйняття реальності залежить від того, де знаходиться людина. Зараз більшість наших співвітчизників вимушені жити далеко від надихаючої добрі відчуття і красивої природи – в метушливих і задушливих містах. Але кожен з нас повинен пам’ятати, що природним місцем існування наших предків були зовсім не міста, а лоно природи.Підтвердженням усього вищесказаного може бути прекрасна за своїм змістом повість В. Близнеця «Звук павутинки», в якій розповідається про пригоди маленького хлопчика з великою душею. Головний герой повісті – Льонька, який жив зі своїми батьками у невеличкому селі. На превеликий жаль, у цьому селі не було жодного однолітка Льонки, через що хлопчик був змушений сам шукати собі розваги.Звичайно ж, для будь-якої людини дуже важливо мати друзів і спілкуватися з оточуючими. Але якщо проводити багато часу на природі і навчитися її розуміти, можна знайти цікаву для себе справу навіть на самоті. Отож і Льонька вирішив цю проблему завдяки спілкуванню з природою. Він любив гуляти по двору, ходив до невеличкої річки запускати кораблики і вмів розуміти всю ту красу, яку давала йому рідна природа.Наша українська земля дуже красива в самому широкому розумінні цього слова. І зовсім не треба шукати пишномовні слова для того, щоб описати цю красу. Достатньо цікаво розповісти про життя людей, які кожен день спілкуються з природою и живуть найближче до її витоків. Саме так і зробив український письменник В. Нестайко у своїй захоплюючий трилогії «Тореадори з Васюківки», в якій йде мова про цікаві пригоди двох сільських хлопчиків – друзів і найбільших у селі розбишак. Усі події цього твору відбуваються на тлі незрівняної краси української природи, яка відіграє важливу роль у романі і справляє незвичайне враження на читачів будь-якого віку. Ява Рень та Павлуша Завгородній коїли немало лиха своїм односельцям, але робили це не зі зла, тому й прощали їм селяни майже усе. Автор трилогії доводить, що будь яка людина, яка живе у тісному співіснуванні з природою, має щиру та добру душу, вона не здатна на підлість і зраду.Іще одним твором, в якому яскраво замальовується мальовнича українська природа, є повість М. Стельмаха «Митькозавр із Юрківки або Химера лісового озера». У цій повісті мова теж йде про пригоди двох товаришів – Митька і Сергія. Ці пригоди відбуваються у селі, куди хлопчики приїхали на літній відпочинок до бабусі одного з них. Всі події повісті відбуваються в лісі та на березі чудового лісового озера. Хлопчики – мешканці великого міста і з неабияким задоволенням проводять канікули у селі. В повісті дуже багато описів природи, які автор створював з великою щирістю.Усі ці твори доводять нам, що не слід забувати, звідки ми вийшли, не слід забувати рідну природу, треба ставитися з великою пошаною до усього, що нас от очує і якомога більше бувати на природі, неважливо, з друзями чи наодинці.<span>
</span>
Якось була засуха. Усі рослини почали в яти. Та тут прийшла добра дівчинка, яка завжди усім допомогала. Та побачила вона ці рослини та зрозуміла, що їх потрібно рятувати, бо вони усі загинуть. Вона швидко побігла додому за водою. Потім прибігла та й полила водицею квітки. Та вони піднялися до верху. Дівчинка зраділа та побігла до своєї хати.
Персоніфікація - це художній засіб , за допомогою якого предмет або явище зображують як живу істоту : сонечко сміється , вітер віє душа співає . ХРУЩІ НАД ВИШНЯМИ ГУДУТЬ , ВЕЧІРНЯ ЗІРОНЬКА ВСТАЄ , ТАК СОЛОВЕЙКО НЕ ДАЄ , ТА СОЛОВЕЙКО НЕ ЗАТИХ .
