Невагомість - фізичний стан тіла,що є складовою частиною рухомої системи, якого воно набуває,коли прискорення системи дорівнює прискоренню сили тяжіння.
Тренажер - пристрій,апарат для тренування.
Катапультуватися - викидатися з літального апарата за допомогою катапульти.
Ответ:
Горацій «До Мельпомени» аналіз Жанр – ода Тема – возвеличення мистецтва Ідея – слава поета вічна, бо його вірші будуть жити в наступних поколіннях Художні засоби епітети: дощ уїдливий, гризький; в нестриманій сваволі; літ невпинний та ін. Мельпомена – це муза трагедії. В оді «До Мельпомени» поет упевнений, що є пам’ятники, яким не загрожують ні дощі, ні буревії. Вони — у пам’яті людей, адже йдеться про найкращих, найзнаменитіших діячів в історії людства. Вони — у поетичних рядках, що переживуть віки, бо написав їх талановитий поет.) У вірші присутні автобіографічні відомості «Я — славний з убогого» — Горацій нагадує про своє «заплямоване» походження: адже він був сином колишнього раба.) У вірші Горацій згадує про заслугу в галузі поетичного мистецтва. «Вперше скласти зумів по-італійському Еолійські вірші» — це означає, що Горацій писав латиною, використовуючи віршові розміри, винайдені Сапфо, Архілохом, Алкеєм.) «До Мельпомени» незвичайний вірш, автор зводить пам’ятник собі сам, не чекаючи, доки його увічнять у мармурі чи бронзі. Поет настільки упевнений у своєму таланті, що вважає себе гідним лаврового вінка Мельпомени.)
Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога......
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся Богу... І не знаю,
Чого маленькому мені
Тойді так приязно молилось,
Чого так весело було.
Господнє небо, і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось...
Запекло, почервоніло
І рай запалило.
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло,
Боже небо голубеє
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята —
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати —
Нема в мене хати!
Не дав мені Бог нічого!..
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози!.. А дівчина
При самій дорозі
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала,
Та й почула, що я плачу. /37/
Прийшла, привітала,
Утирала мої сльози
І поцілувала...
Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало
Моє... лани, гаї, сади!..
І ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до води.
Бридня!.. А й досі, як згадаю,
То серце плаче та болить,
Чому Господь не дав дожить
Малого віку у тім раю.
Умер би, орючи на ниві,
Нічого б на світі не знав.
Не був би в світі юродивим.
Людей і [Бога] не прокляв!
Ответ:
Повість М. С. “Гуси-лебеді летять” є автобіографічною.В основу твору лягли спогади письменника про власне дитинство. Сама розповідь ведеться від імені сільського хлопчика Михайлика, в якому неважко впізнати автора повісті.Письменник розповідає про свою матір, яка найбільше любила землю. Вона вірила, що “земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, що вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болi.
Объяснение: