— Ай, бабусечко! Що там розказувати! Нуда така!
— От захотіли що знати!.. Добре вам, бабуню, було тут жити на волі; а що я витерпіла за тим ученням!.. І не нагадуйте мені його .
— Ох, бабусечко! І морено, і мучено нас — та все дурницею. І те вчи, і друге, і десяте, і п’яте... товчи та товчи, та й товчи!.. Нащо мені те знати, як по небу зорі ходять або як люди живуть поза морями та чи в їх добре там, та чи в їх недобре там? Аби я знала, чим мені себе між людьми показати...
— Е, бабуню!.. — защебетала панночка. — До французької мови й до музики добре і я бралася, до танців тож. Що треба, то треба. На се вже кожний уважає, кожен і похвалить; а все інше — тільки морока... Учися та й забудь! І тим, що учать, — нуда, і тим, що вчаться, — біда. Багацько часу пропало марно! (...) Вони тільки й думають, як би їм гроші виплатили, а ми думаємо, як би хутче нас на волю випустили... Чого ж ви задумалися, бабусю?
— Чи подоба ж се, бабуню? Бог із вами! Як же б то між гостями або в гостях позабувати музику, або танці, або хоч би й мову французьку?.. А про ту заморську нісенітницю, то я в одно вухо впускала, а в друге випускала, та й зовсім-таки не знаю. Цур їй!
— Та що се ви, бабусю? Та се я тільки вам призналася, що не знаю, а чужі зроду того й не дошимраються, нехай хоч цілий день питають. Я зо всього викручусь, іще й їх оступачу (...)
1 Лінивий син 2.Навчання у Оха
3.Весіля з Принцесою
План до твору "Аліса в Країні Див":
- Початок мандрівки.
- Кролик, що розмовляє.
- Чарівні зміни у розмірі.
- Зустріч із Мишкою.
- Розмова із Гусеницею.
- Дивна Герцогиня.
- Карти.
- На суді.
- Пробудження.
"Я доведу тобі, що ти даремно пропадаєш тут цілими вечорами. За один вечір я..."
Усна народна творчість-найдавніший вид мистецтва. Велике місце в ньому займають прислів'я та приказки. Це мудрість народу, що пройшла через століття. Наші предки хотіли передати свої знання, досвід, навички нам прийшли в цей світ, щоб ми стали добрими і розумними, справедливими і хорошими. Вони відобразили в прислів'ях і приказках свої принципи і погляди на життя. Наприклад, чудове прислів'я: "Справі час, потісі годину" вчить нас цінувати життя, її швидкоплинність використовувати з розумом. Як часто ми недозволено щедро витрачаємо свій час на дрібниці, думаючи, що попереду його багато, незмірний океан. Виростаємо безтурботними неробами, яким потрібна сильна підтримка батьків. А ми, самі-то, коли будемо опорою і їх радістю? Ось прислів'я і нагадує, що не можна витрачати дорогоцінний час, відпущений людині на навчання і дорослішання, на вивчення матеріалу, залишеного у спадок попередніми поколіннями. Потрібно кожну хвилину навчального часу в класі проводити з користю, закріплювати отримані знання, множити вміння і навички, передані нам у спадок. Але в дитинстві хочеться бігати і грати, дивитися телевізор і слухати музику. На це теж вистачить часу, якщо навчитися раціонально його використовувати. Чим інтенсивніше ти працюєш, тим радісніше відпочивати. Якщо ж життя стане вічним святом, воно швидко набридне. Навчання теж може стати задоволенням, якщо усвідомлюєш її необхідність і користь. А допоможе в цьому прислів'я: "Справі час, потіху годину”
