<span>Ледь-ледь
розвиднілось, у конюшню прийшов
Степан. Всю ніч він не спав - не мав спокою через коня. Його тривожили
думки. То були справжні муки совісті.</span><span>
- Нащо було коня батогом бити? - картав він
себе. - Хіба я не знаю, що то за кінь? Знаю. Це білий кінь, це ж майже людина.
Він же розумніший за мене. Та й то правда - він з циркових коней, а я? Що я
бачив у житті? Виріс сиротою, без батька. Вчитися - не вчився, у школу не
було в чому ходити. Все життя - чорна робота від ранку до ночі. Може, тому
я такий злий? Єдине, що люблю і знаю - коні. Так ось, коня ні за що
образив. Ну, тепер все буде інакше. Нехай тільки я його знайду. Не любить він привід крутити - не
посилатиму. І до міста нехай інші їздять. Буду його інколи відпускати самого попастися, нехай дитинство згадає.
І незугарний чоловічок з сіро-землистим обличчям та брудними корявими руками, обягнувши на голову сірого пом*ятого кашкета, подався у степ - шукати Шептала.
</span>
«Пісня про рушник». Доля благословила цей чудовий ліричний вірш, йому судилося стати улюбленою піснею українців. Мабуть, кожен пам’ятає хоч декілька рядків з «Пісні про рушник»:
«І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала».
Мати особливо вшанована в Україні: це символ душевної щедрості, величі, безмежної відданості. Хто як не мати подарує людині щастя й добру долю? Рушник — це символ, який походить з народнопісенної традиції. Усе тепло свого великого серця поет укладає в рядки цієї поезії. Художні деталі «Пісні про рушник» підібрані дуже досконало: «незрадлива материнська ласкава усмішка», «засмучені очі хороші». Ці епітети створюють образ матері — берегині роду, тієї, хто опікується долею України.
Не судилося Малишкові побачити нашу незалежну державу. Але у віршах цього талановитого лірика є немало передчуттів. І саме вони істинні. І лише вони є пророчими, говорячи правду про майбутнє України й українців.
Лиса и журавль
мужик и медведь
журавль и цапля
Моховинка любила дітей, неображала їх. Те, що Хуха була зла-брехня,наклеп.
Тема:<span>Гармонійне поєднання людських почуттів і краси природи.
Ідея:Заклик до творення добра й краси.
Надзвичайно поетична картина приророди змальована у вірші П.Тичини"Гаї шумлять".Твір сповнений світла,радості,повноти життя.
Ліричний герой сприймає навколишнє середовище як подарунок природи-шум гаїв,хмарки в небі,гудіння звону,коливання достигаючих нив,шепіт трав.
І на завершення-завжди вражаюча картина сонця,що заходить над рікою ,залишаючи на воді золоту доріжку та свої відблиски,Ніби розколовся навпіл сонячний диск-одна частинка у небі,а друга-на тихій гладіні води.Це сонячне золото заповнює душу,спонукає до творення краси й добра.
</span>
