На мою думку ні,це ж казка там все легко
Берись дружно, не буде сутужно.
В гурті і каша їсться.
В гурті робити, як із гори бігти.
В нашій дружбі — наша сила.
Весінній сніг та новий друг не надійні.
Всі за одного і один за всіх.
Гурту і вовк не страшний.
Де гурт — там і сила.
Дерево міцне корінням, людина — друзями.
Для доброго друга й вола з плуга.
Для милого дружка й сережку з ушка.
Дружні сороки орла заклюють.
Дружній череді і вовк не страшний.
З ким товаришуєш, таким й сам станеш.
З одної ягоди немає вигоди.
На бенкеті всі приятелі — брати; при горі ж і нещасті— нікого нема.
Над товаришем не смійся, бо над собою заплачеш.
Не лякайся умного ворога, а бійся дурного товариша.
Не по дружбі, а по службі узнаєш людину.
Невдачі — приятелі ледачі.
Нема приятеля — шукай, а найшов — так гляди.
Пані де Реналь — дружина мера міста Верьера, мати трьох синів. Життя її протікає спокійно і безтурботно. Вона не цікавиться справами чоловіка і справляє враження простушки. Але Жюльєн Сорель, опинившись в будинку Реналей в якості наставника-гувернера, відразу ж звертає увагу на пані де Реналь, яка відрізняється «наївною грацією, чистою і живою». Луїза не любить свого чоловіка. До Жюльєна вона ще не знала пристрасті. Але всепоглинаюче почуття до молодого гувернеру перетворює г-жу де Реналь в палку і самовіддану жінку. Сила цієї любові настільки велика, що вона здатна подолати егоїзм Жюльєна, облагородити його внутрішній світ. … Я вся — одна суцільна любов до тебе. Навіть, мабуть, слово «любов» — це ще занадто слабо. У мене до тебе таке відчуття, яке тільки хіба до бога можна живити: тут все — і благоговіння, і любов, і слухняність … Жюльєн усвідомлює, що це не просто скороминущий зв’язок із заміжньою жінкою, це щось більше. У ньому зароджується у відповідь високе почуття. Але честолюбні задуми Жюльєна спонукають його розлучитися з пані де Реналь. Лист, який Луїза посилає маркізу де Ла-Молю, містить шокуюче зізнання в любовному зв’язку з Жюльєном Сорелем. Лист напівбожевільного характеру, написаний в стані афекту, був всього-на-всього спробою пані де Реналь перешкодити шлюбу коханої людини з іншою жінкою. «Бідність і жадібність спонукали цю людини, здатну на неймовірне лицемірство, спокусити слабку і нещасну жінку і таким шляхом створити собі деякий стан і вибитися в люди … Він не визнає жодних законів релігії. Сказати по совісті, я змушена думати, що одним із способів досягти успіху є для нього зваба жінки, яка користується в будинку найбільшим впливом.» Луїза нічого не може змінити у власній долі, але бажання щастя виявляється непоборним. Любовне безумство пробуджує в ній силу духу, про яку вона раніше не підозрювала. Після вироку Жюльену пані де Реналь домагається зустрічі із засудженим на страту коханим. Жюльєн повертається в своїх почуття до Луїзи Його в кінці життєвого шляху «потягнуло до незлобивості і простоті». Жюльєн немов сповідається пані де Реналь: «У ті колишні часи, коли ми бродили з тобою в вержійскіх лісах, я міг би бути такий щасливий, але бурхливе честолюбство захоплювало мою душу в якісь невідомі далі. Замість того щоб притиснути до серця цю чарівну ручку, яка була так близько від губ моїх, я дозволяв майбутньому забирати мене від тебе; я весь був поглинутий незліченними битвами, з яких мав вийти переможцем, щоб завоювати якесь нечуване становище … Ні, я, напевно, так би й помер, не дізнавшись, що таке щастя, якби ви не прийшли до мене сюди, в в’язницю ». Почуття горя і втрати настільки велике, що через три дні після страти Сореля пані де Реналь помирає, обіймаючи своїх дітей.
Людина не безсмертна, тому за своє життя кожен з нас встигає зробити багато добрих справ.
Потрібно відноситись ддо людей так, як хочеш щоб відносились до тебе. За будь якими обставинами ти повинен допомогти другу. Також з віком ми розуміємо , що не потрібно бути егоїстичноим і думати лше про себе. Потрібно бути добрим, щедрим , сприймати людей такими , які вони є.
Отже, людина за своє життя встигає багато хорошого й не дуже , тож давайте всі прагнути до кращого.
Твір «У чому призначення людини» або "Покликання людини"
Кожна людина хоче прожити своє життя недаремно, хоч і розуміє
це кожен по-своєму. Нам дано дуже багато, перед нами лежать мільйони
доріг. Важко визначити, якою саме піти, чому присвятити свій час та
сили. Мені здається, у кожної людини є своє призначення, бо всі ми
різні, унікальні. Та є й таке, що об’єднує нас усіх.
Ми всі хочемо мати те, що робить нас щасливими – близьких
людей, друзів, затишний будинок, цікаву роботу. Кожна людина прагне
досягти успіху. І я вважаю, це цілком можливо, адже кожен з нас має
свій власний талант. Інколи в людини не має можливості його розвивати,
наприклад, тому що вона обирає якусь непідходящу їй діяльність заради
великих грошей чи за наполяганням батьків. Але потім вона напевне
пожалкує про те.
А ось людина, яка живе у згоді зі своїм внутрішнім «я», зі
своїм покликанням, відчуває себе щасливою. Про це казав ще Г.
Сковорода, більш того, все його життя було яскравою ілюстрацією цього
твердження. Тож, перше призначення людини – це розкрити свої здібності,
свій талант, бо це робить її повноцінною.
На мою думку, ще одне призначення людини – це
відповідальність. Чому? Бо людина – найбільш могутня істота на землі.
Вона пізнала багато таємниць світоустрою. Проте в процесі цього людство
нанесло великої шкоди природі – було забруднено повітря, воду та
ґрунт, знищено багато видів рослин та тварин. Тепер ми маємо
відновлювати здоров’я нашої планети, а також зробити так, щоб уся наша
подальша діяльність була лише на благо і нам, і навколишньому
середовищу.
<span>Життя завжди непередбачуване та готує для нас багато
сюрпризів, приємних та не дуже. Пройти крізь усі випробування с
гідністю – ото справжнє призвання людини.</span>
