— Поетична зірка Василя Симоненка спалахнула на небосхилі української літератури в 60-х роках минулого століття. Усього 28 років судилося йому прожити, але й за цей невеликий проміжок часу він зумів прогриміти молодим весняним громом, який відлунюватиметься ще багато десятиліть. Адже у творчості «витязя молодої української поезії», як сказав про нього Олесь Гончар, порушено вічні питання, що хвилюють людство,— це любов до своєї землі, самоствердження людини у складному сучасному світі. Заворожує щирість інтимної лірики поета.
Для поезії Василя Симоненка характерні прояви української класичної традиції. Провідним мотивом творчості поета є любов до своєї України, котру він називає матір’ю. Саме синівською розмовою з матір’ю Україною є вірш «Задивляюсь у твої зіниці...». У ньому митець висловлює свою велику любов: «Україно! Ти для мене диво!», і велику тривогу за її долю: «Ще не всі чорти втекли на небо, Ходить їх до біса по землі». «Я українець. Оце і вся моя автобіографія»,— сказав колись Василь Симоненко. І тому він відстоює святе право бути вільним наодинці з Україною, пожалітися їй, рідній, щиро зізнатися у своїх найпотаємніших почуттях:
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю!..
Маю я святе синівське право
З матір’ю побуть на самоті.
Дорогий Павлусь!
Мені дуже сподобався твій вчинок. Він був дуже героїчним. Адже не кожен зможе у такий юний вік відправитися на пошуки сестри! Залишайся таким завжди!
(своє ім'я) (клас)
Лірика Франка - це своєрідний прекрасний світ, що відбивав його інтимні переживання, але вона є також і зброєю у боротьбі проти ворогів українського народу.Громадянська поезія митця - це застигла стихія, буря, вир життя того часу. Читаючи збірки «З вершин і низин», «Мій ізмарагд», «З днів журби», ми відчуваємо, як поступово ця стихія оживає, підхоплює і заносить нас у саме вогнище подій минулого століття.Ліричний герой цих збірок займає активну, життєствердну позицію, він оптиміст:Я буду жити, бо я хочу жити! Не щадячи ні трудів, ані поту...(«Я буду жити...»)Це народний герой, його коріння з казок і легенд, з мрій українського народу. За народними уявленнями, силу, стійкість, непереможність людині дає її рідна земля. Так само вважає і поет:Земле, моя всеплодющая мати, Сили, що в твоїй живе глибині, Краплю, щоб в бою сильніше стояти, Дай і мені!(«Земле, моя всеплодющая мати»)Але Франків «вічний-революціонер» не загрубів у боротьбі з труднощами, в нього не зникло почуття прекрасного: Не забудь, не забудь Юних днів, днів весни...(«Не забудь»)Для Івана Франка життя має бути сповненим високого змісту, він відкидає пасивність, збайдужіння до всього: «Не дай заснуть в постелі безучастя... Не дай живому в домовину класться...» Проголошення саме такої життєвої позиції знайдемо у творчості багатьох українських митців.Не дай спати ходячому, Серцем замирати І гнилою колодою По світу валятись,-писав Тарас Шевченко у вірші «Минають дні, минають ночі». Схожі рядки знаходимо й у Павла Грабовського:Уперед, хто не хоче конати, Статись трупом гнилим живучи!(«Уперед»)Згодом ствердження такої думки з'явиться у палких словах Василя Симоненка:Я хочу буть несамовитим, Я хочу в полум'ї згоріть, Щоб не жаліти за прожитим, Димком на світлі не чадіть!(«Я хочу буть несамовитим»)Справді, ліричний герой Івана Франка відчуває, що в нього «кров кипить і нутро все в огні, - вколо ж мур і неволя бліда!» Він чує в собі величезну, могутню силу:Против рожна перти, Против хвиль плисти, Сміло аж до смерті Хрест важкий нести.(«Semper idem»)Він бачить, що його народ, мов раб покірний, змирившись з недолею, догоджає кату. Іван Франко спонукає свого героя розбудити цю приховану силу - ось його головне завдання: Словом сильним, мов трубою, Міліони зве з собою...(«Гімн»)Образ духа сміливо несе між «народ похилий вольності слова!» Його мета - не лише збудити, розбурхати, а й порадити, навчити:Щастя не ждімо, Щастя не де, а в нас!(« Кожевникові») Учись, щоб був ти сильним мужем, Як засвітає день новий!(«Гринь Турчин»)Та найбільше мені імпонують завзяття й відвага, якими наділив свого героя поет: «Я не боюся хмари, зливи! Що мені вітер той бурхливий?..» («Анні П.»).Вражають Франкова вірність, відданість своєму народові. Синівську любов до нього ми знаходимо і в тих словах, де сарказм, із яким говорить ліричний герой, загострює наш біль і муку:Народе мій, замучений, розбитий,Мов паралітик той на роздорожжу,Людським презирством, ніби струпом, вкритий!(«Мойсей»)Та не змирилось із цим вироком серце Франкового героя: Та прийде час, і ти огнистим видом Засяєш у народів вольних колі...Ліричний герой громадянської лірики Івана Франка - це безмежна енергія, що, втілившись у віршах, віддає себе народові для подальшого його поступу. Наче заповіт наступним поколінням, звучать слова поезії Івана Франка:«Лиш боротись значить жить...»
В городе Стокгольме живет самая обыкновенная шведская семья Свантесон, состоящая из пяти человек – папы, мамы и трех ребят: Боссе, Бетан и Сванте (которого все называют Малышом). Малыш – самый обыкновенный семилетний мальчик, но жизнь его сильно меняется после знакомства с необыкновенным существом по имени Карлсон.
Этот маленький, толстенький, самоуверенный человечек в первый же день демонстрирует Малышу свои навыки по запусканию паровых машин, при этом участь, постигшая новенькую машину Малыша (а она взорвалась на мелкие осколки), его совершенно не волнует. «Пустяки, дело житейское!», — говорит Карлсон, и обещает Малышу новую машину взамен испорченной.
Мальчик, восхищенный своим новым другом, рассказывает о нем родителям, но наталкивается на непонимание и недоверие. Конечно же, взрослые уверены, что друг Малыша не настоящий, а только воображаемый (ведь иногда детям свойственно придумывать себе несуществующих товарищей и сваливать на них вину за свои проделки). Но для Малыша все это не важно, ведь теперь у него есть друг, с которым можно веселиться, проказничать и играть (ведь Карлсон – лучший в мире во всем, в том числе и по играм), и за это ему можно простить все капризы и эгоистичные поступки.
Вместе они посещают маленький домик, в котором живет Карлсон, а потом отправляются на прогулку по крыше, во время которой энергичный толстячок умудряется не только успокоить плачущего ребенка, но и спасти приезжего деревенского парня от двух жуликов, Филле и Рулле. Кстати, нашим героям предстоит еще не раз встретиться с этими ворами, и из каждого противостояния Карлсон выходит победителем.
После нескольких невероятных приключений, пережитых двумя друзьями, маленьким мальчиком и «мужчиной в самом расцвете сил», Малыш окончательно привязывается к Карлсону. Одним из счастливейших дней в жизни Малыша становится его День Рождения, когда родители дарят ему собаку Бимбо и наконец знакомятся с таинственным Карлсоном.
После того, как Малыш отказывается от путешествия на пароходе, не в силах расстаться с Карлсоном на целых две недели, в дом Свантесонов приезжают фрекен Бок («домомучительница» Малыша) и дядя Юлиус. Малыш не в восторге от случившегося, но ради того, чтобы продолжать играть с Карлсоном, он готов на любые жертвы.
Карлсон же горит желанием познакомиться с гостями Свантесонов, и, само собой, не упускает случая немного пошалить: выводит из себя фрекен Бок и дает в честь приезда дяди Юлиуса громкий «салют» (в виде выстрела из пистолета), после чего несчастный пожилой господин падает в обморок. Конечно, этими выходками Карлсон настраивает их против себя, но после того, как самый лучший в мире укротитель жуликов ловит воров Филле и Рулле и невольно провоцирует развитие романтических отношений дяди Юлиуса и фрекен Бок, он приобретает в их глазах статус чуть ли не героя.
<span>Повествование обрывается на самом, казалось бы, интересном месте, тем самым давая волю фантазии читателя. Ведь на этом приключения Малыша и Карлсона, вне сомнения, не заканчиваются.</span>