На головному майдані черга постала ще о п'ятій годині, коли за вибіленими інеєм полями співали далекі півні та ніде не було вогнів. Тоді довкола, серед розбитих будівель, пасмами висів туман, але тепер, о сьомій ранку, розвиднілось, і він почав танути. Уздовж дороги по двоє, по троє підшиковувалися до черги ще люди, яких привабило до міста свято та базарний день. Хлопчисько стояв одразу за двома чоловіками, які гучно розмовляли між собою, але у чистім холоднім повітрі звук голосів здавався удвічі гучнішим. Хлопчисько притупцьовував на місці і дмухав на свої червоні, у саднах, руки, позираючи то на брудну, з грубої мішковини, одежу сусідів, то на довгий ряд чоловіків та жінок попереду. - Чуєш, хлопче, а ти що тут робиш так рано? - мовив чоловік за його спиною. - Це моє місце, я тут чергу зайняв,- відповів хлопчик. - Біг би ти, хлопче, звідси та поступився своїм місцем тому, хто знається на цій справі! - Облиш хлопця,- втрутився, різко обернувшись, один із чоловіків, які стояли попереду. - Я ж жартую,- задній поклав руку на голову хлопчиська. Хлопчик похмуро скинув її. - Просто зважив: дивно це - дитина, так рано, а він не спить. - Цей хлопець знається на мистецтві, зрозуміло?- сказав захисник, його прізвище було Грігсбі.- А як тебе звуть, хлопче? - Том. - Наш Том, вже він плюне як слід, вцілить, правда, Томе? - Авжеж! Сміх покотився людською шеренгою. Попереду хтось продавав гарячу каву у тріснутих чашках. Глянувши туди, Том побачив маленьке жарке вогнище та юшку, що булькотіла в іржавій каструлі. Це була не справжня кава. її заварили з якихось ягід, зібраних на ланах за містом, та продавали по пенні за чашку зігріти шлунок, але мало хто купував - мало кому дозволяла кишеня. Том кинув погляд туди, де черга зникала за зруйнованою вибухом кам'яною стіною. - Кажуть, вона усміхається,- сказав хлопчик. - Еге ж, усміхається,- відповів Грігсбі. - Кажуть, вона зроблена з фарби та полотна. - Правильно. Саме тому і здається мені, що вона не справжня. Та, справжня, я чув, була на дошці намальована, у давню давнину. - Кажуть, їй чотириста років. - Якщо не більше. Коли вже так казати, нікому не відомо, який зараз рік. - Дві тисячі шістдесят перший! - Правильно, так кажуть, хлопче, кажуть. Брешуть. трьохтисячний.п'ятитисячний. Звідки нам знати! Стільки часу самісінька веремія була... І лишилися нам лише уламки... Вони човгали ногами, поволі просуваючись уперед по холоднім камінні бруківки. - Скоро ми її побачимо?- сумовито протяг Том. <span> - Іще кілька хвилин, не більше. Вони обгородили її, повісили на чотирьох латунних стовпцях оксамитову мотузку, все як слід, щоб люди не-підходили надто близько. І </span>
Чіпка виріс «безбатченком», «байстрюком». Рано він почав відчувати несправедливість. Сільські діти насміхалися, не приймали до гурту. Коли підріс, пішов у найми. Сім'я жила у страшних злигоднях та нестатках.Від природи чулий до людського горя, обдарований і діяльний, Чіпка наділений розумом і великою внутрішньою енергією. Якщо йому на життєвому шляху доводиться спотикатися і падати, то причиною цього стають не вроджені якості, а нестерпні соціальні умови.<span>Чіпка належить до тих сильних натур, які не зносять у покорі гніт, а повстають і борються проти будь-якої несправедливості. </span>Максим не був кріпаком, проте «бунтував» проти всього, що гнітило. Мав одчайдушну вдачу, нікому спокою не було в селі від нього. Батьки віддають Максима в солдати.Душа просила волі. Солдатчина не тільки не виправила Максима, а поступово вбила все добре, що було закладено в його душі дідом Мироном. Максим стає на хибний шлях. Займається крадіжками, пияцтвом і гине безславною смертю. Його енергія, волелюбна сила, розум не були спрямовані на захист громадських інтересів, соціальні умови не сприяли цьому.<span>Максим стає жертвою гнобительського ладу.</span>
Вже на перших сторінках роману ми знайомимося із головним героєм — п’ятнадцятирічним капітаном.Хлопець був сиротою й виховувався у дитячому будинку. Ніхто не знав його справжнього імені, адже Діком його назвали на честь жалісливого перехожого, який знайшов на вулиці малюка. А прізвище Сенд, що перекладається з англійської як «пісок», — на згадку про місце, де його знайдено: «на ріжку піщаної коси Сенді-Гук, що утворює вхід до порту Нью-Йорк у гирлі річки Гудзон».На відміну від своїх однолітків Дік був дуже серйозним і відповідальним. У його очах пломеніла рішучість. Він міг вже-ориймати рішення і доводити свої задуми до кінця. Хлопець рано усвідомив своє становище, тому вирішив попри все стати справжньою людиною. Дік Сенд навчався постійно і не хотів зупинятися на досягнутому.На думку письменника: «Хто з дитячих літ усвідомив, що праця — це закон життя, хто змалу знає, що хліб заробляється тільки в поті чола, той завжди готовий на великі справи і в свій день знайде і волю, і силу, щоб їх здійснити». Ці ключові слова, які розкривають характер головного героя.Дік Сенд — юнак відповідальний. Опинившись у скрутному становищі, він здатен не тільки приймати рішення, а й досягати своєї мети. Внаслідок нещасного випадку він стає капітаном великого судна. Він усвідомлює, наскільки безпорадними є всі ті, хто залишився на палубі, — п’ятилітній Джек, його мати місіс Уелдон, врятовані негри.Хлопець взяв на себе велику відповідальність. Можливо, не кожен дорослий досвідчений чоловік у подібних обставинах наважився б зробити такий відповідальний крок.На противагу герою письменник зображує злодія Негору, корабельного кока, який, шукаючи власної вигоди, зробив усе, аби «Пілігрим» загинув.Розумний, кмітливий Дік врешті-решт викриває вбивцю і рабо- торгівця, карає його справедливо за всі злочини. При цьому важко навіть уявити, скільки сили, фізичної й духовної, знадобилося юнаку, щоб не впасти, не зрадити, не розгубитися. Усі небезпечні пригоди довели, що Дік Сенд — справжній герой, людина з великої літери. Він не плакав і не боявся, а загартовував свій характер, захищаючи тих, хто не мав змоги дати відсіч негіднику Негору.<span> </span>
