<span>Честность, доброту, ум, искренность, чувство юмора, коммуникабельность, ответственность, харизматичность, самостоятельность, скромность, вежливость, целеустремленность, тактичность... или что-то ещё. Есть два хороших способа, чтобы наиболее четко сформулировать ответ на поставленный вопрос. Первый: это поочередно вспомнить своих близких друзей и их личностные качества, которые, собственно говоря, нас в них и привлекают. Второй путь: во главу угла ставим себя любимого, тогда те черты характера, которые мы взращиваем и ценим в себе - являются приоритетными для нас и в других людях. Согласитесь, что пунктуального педантичного человека будет раздражать рассеянный и забывчивый товарищ, у которого ветер гуляет в голове. Почему?</span><span>Да потому что они противоположности с различными убеждениями и взглядами на жизнь. Пусть и говорят, что противоположности сходятся, но они также быстро и расходятся, если не начинают дополнять друг друга и искать определенного компромисса, который устроил бы обе стороны. Итак, в методологии мы разобрались, теперь перейдем непосредственно к сути вопроса. Лично я ценю в людях честность и прямоту, когда человек говорит то, что думает и поступает по совести. Искренность, когда человек такой, какой он есть, не лицемерит и не прячется за пресловутой фразой Шекспира о том, что наша жизнь - театр, а мы в ней все актёры. Ценю умных и ещё более разумных людей, которые понимают, что они знают и умело применяют свои знания в жизни, причем не только при разгадывании сканвордов. Отдельной строкой нужно прописать такие качества как ответственность и надежность, так как в себе, в первую очередь их отмечаю. Согласитесь приятно осознавать, если товарищ пообещал, значит, он обязательно выполнит свое обещание, и не надо ему сто раз напоминать и постоянно контролировать. Люблю пунктуальность, это не только умение приходить и делать что-то аккуратно в срок, но и ещё и проявление уважения к человеку и к его личному времени. Ещё обязательно наличие спасительного чувства юмора, куда уж сегодня без него. Вот, пожалуй, и все, хотя нет, стоит ещё сказать ещё об одном качестве, которое частично включает все вышеупомянутые - это харизматичность. Это слово мы часто употребляем в повседневной жизни, редко задумываясь над его смыслом и значением. Свойство харизмы относительно безразлично к роду деятельности и её морально-этическому содержанию: харизматическим лидером с равным успехом может быть и святой, и преступник. По классическому определению немецкого социолога М. Вебера: "Харизмой называется качество личности, признаваемое необычайным, благодаря которому она оценивается, как одарённая сверхъестественными, сверхчеловеческими или, по меньшей мере, специфически особыми силами и свойствами, не доступными другим людям". То есть это совокупность личностных качеств, которые выделяют человека из толпы и никого не оставляют равнодушным. Именно они делают историю, или, по крайней мере, являются режиссерами собственной жизни, у них очень развиты волевые качества и всегда есть четкий план действий. Такие люди легко приковывают к себе взгляд, при этом им не обязательно что-то в этот момент говорить или делать. Вот, теперь все, портрет моего идеального человека, наделенного харизмой, ответственного и пунктуального с чувством юмора и недюжинным интеллектом готов. Прошу любить и жаловать. Мастер Вообще, это интересный вопрос. На самом деле, весь ответ кроется в песне К. Кинчева: "Синий предел": "Если преданность женщин и верность друзей - это все, что у тебя есть". Тут, правда, есть некоторое ограничение: "Значит ты с детства хорошими песнями жил". Правильно сказано, а главное - в тему. Действительно, если отбросить незначительное по составу, но емкое, по сути, ограничение, то получиться абсолютная верная формула. Почему стоит обратить внимание именно на это ограничение? Потому что, перефразируя всем известное выражение, человек состоит из того, что он слушает. Действительно, если "Дальних не судить, ближним помогать" или "из всего, что в жизни есть, ценилась верность и честь, а все остальное - потом", то, слушая это, человек со временем к этому придет. А если он привык к вою о том, что насколько классно трясти, простите, ... кошельком, то человек будет стремиться в те места, где этот вой будет актуален. Но откуда в тех местах верность и честь возьмется? "Вот это вопрос". NemoЧеловек-существо совершенное, утверждали философы Просвещения. А сейчас вот подумаешь, куда же делось то совершенство? Мы чаще видим лишь плохие стороны нашей сущности. </span>
<span>Веселе літо згасло. Вересень зробився повноправним господарем у природі. Незвично холодно стає вранці й уночі. Лише вдень пригріває сонечко, немов намагається нагадати про літо. Поля відпочивають після виснажливої тривалої праці. Уже подарували господарям свій золотавий урожай садки. Усюди відчувається прохолодний подих осені. Сіре небо все частіше затягають низькі хмари. Сіється дрібний дощ.
Ліс стоїть сумний і мовчазний, здається, що він глибоко замислився. Дуже скоро деревам доведеться геть роздягнутися, скинути своє важке вбрання, а згодом і підставити гілки хуртовині.
Повільно кружляє в повітрі жовтогарячий листок. Тонкі осички сумовито риплять на галявині, ще не зазнавши довгого передзимового сну. Навкруги трухлявого пня скупчилися стрункі опеньки. їх дуже багато, і кожен із грибів так і проситься в кошик. Горобина обвисла червоними розкішними гронами. Листя липи з гострими почорнілими зубчиками здається вкритим тендітним оксамитом.
Нещодавно зелена трава припала до землі. Високо в небі роблять своє останнє прощальне коло запізнілі журавлі. Вони ще раз нагадують нам, що прийшла осіння пора. Журавлі відлітають у вирій і сумно курличуть.
У такі дні на якусь мить душу покриває світлий смуток. Ми поринаємо в роздуми про сенс людського існування. Усе це є ознаками того, що настала найкрасивіша пора року, яку оспівували художники, композитори, поети. Настала золота осінь.
</span>
Ми не раз чули про те, що не можна все ділити на чорне і біле, не варто впадати в крайнощі, треба бути виваженим і поміркованим. А як тоді бути із зрадою людини, колективу чи цілої країни? Чи можна зраду пробачити? Викладіть Ваш погляд на цю проблему. ОРІЄНТОВНИЙ МАТЕРІАЛ ДЛЯ НАПИСАННЯ ВИСЛОВЛЕННЯ Варіант 1 Кількість слів: 282 Курсивом виділено аргументи (докази) Як на мене, звичка ділити все на чорне і біле, упадати в крайнощі, категоричність суджень не дають змоги налагодити взаєморозуміння між людьми. Зрозуміло, можна знайти вихід із ситуації, коли людина вчинила неправильно й розуміє свою провину, однак зради, на мою думку, пробачати не можна. По-перше, незважаючи на мотиви, цей страшний гріх завжди є проявом неповаги, егоїзму, він однаково огидний і в стосунках між людьми, і в ставленні до ідеалів, до Батьківщини. Якими б най- прекраснішими намірами не виправдовувався зрадник, насправді він ставить власні інтереси понад усе, не бачить усіх наслідків свого вчинку або їх нехтує. Яскравим прикладом може бути головний герой новели Миколи Хвильового «Я (Романтика)». Він стоїть перед вибором: убити рідну матір і надалі служити революційним ідеалам чи ні. У будь-якому разі це буде зрадою або ідей партії, або ж самого себе. Перетворюючись на фанатичного пса тоталітарної системи, він убиває матір; і навіть те, що він виконував свій революційний обов’язок, його в жодному разі не виправдовує. По-друге, пробачити таку людину — те саме, що й дозволити їй зраджувати знову, заохотити до аналогічних дій. Закономірно, що вона буде здатна вчинити так і наступного разу. Прикладом з історії може бути те, як Юда зрадив Ісуса Христа за тридцять срібняків. Ісус знає, що це станеться, але все одно тримає його біля себе до кінця, виявляючи свою любов. Але, звичайно, Юду це не зупинило. Що мало статися, те сталося. І не було в грішника таких мук сумління, які б свідчили, що ця його зрада остання. Виходячи з наведених аргументів, можна зробити висновок, що виправдовувати зрадника не можна; зневаживши інших, він і сам утрачає довіру до себе. Якщо людина одного разу була здатна на віроломність і продажність, то в подібних ситуаціях учинить так ще не раз. Варіант 2 Кількість слів: 261 Курсивом виділено аргументи (докази) Я вважаю, що зрада — це один із найбільших гріхів у взаєминах між людьми. Її причини бувають різними, тому в одних випадках їй немає прощення, а в інших, зважаючи на щире каяття в скоєному, людину можна пробачити. Найбільш руйнівною є зрада, замаскована високими словами, в основі якої — корисливі й егоїстичні інтереси. Вона, як ракова пухлина, поширюється, розростається в паралізованому корупцією суспільному організмі, знищуючи життєздатні сили, — це те, що не може бути виправданим і прощеним. Яскравий приклад — злочин колишнього очільника України Віктора Януковича, який обкрадав і принижував мільйони людей, забираючи останнє у звичайних громадян, торгуючи інтересами України, віддаючи свою державу в пазурі сусіду. Наскільки цинічним і безсовісним треба бути, щоб удавати при цьому, ніби нічого страшного не відбувається! Таким продажним політичним діячам місце на смітнику історії. Буває зрада через незнання чогось, або через слабкість, або через випадковість. Її наслідком е щире розкаяння, але пробачити грішника зможе тільки людина великодушна. Іноді прощають того, кого люблять, сподіваючись знайти втрачене щастя. Та для того, хто зрікся часточки самого себе, переступ не минає безслідно. Прикладом багатогранного художньо-філософського осмислення цієї проблеми можуть бути стосунки Мавки й Лукаша в драмі-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня». Мавка не думає про помсту Килині чи Лукашевій матері, які завадили її щастю, і, маючи можливість покарати, прощає всіх. А от Лукаш навіки втратив те найкраще, що жило в його душі. Отже, зрада буває різною й залежить від різних обставин. Підлих користолюбців не можна прощати. А в особистому житті, оцінюючи ситуацію, кожен має сам вирішувати, чи вірити каяттю того, хто скоїв цей гріх, чи можна йому пробачити, хоча гіркота зради із серця не зникає.
Джерело: http://ukrclassic.com.ua/vlasni-vislovlennya/3519-tvir-na-temu-chi-mozhna-probachiti-zradu Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua
Вітер не піймаєш, дим не заховаєш.
Грім гучний, а дощик малий.
Далеко та легко, а близько та слизько.
З собакою дружи, а палицу в руках держи.
Їж з голоду, а люби роботу змолоду.
Кожух лежить, а дурень дрижить.
