Хоч бідний, та чесний.
<span>Мати увечері своїм пестливим голосом шепче дитині про любов до всього живого.
</span><span>Праця корисніша за будь-які ліки.
</span><span>Буде й на нашому тижні свято.
</span><span>У заздрісних на все очі великі.
</span><span>Великий рости, щасливий будь, себе не хвали, другого не гудь.
</span><span>Лечу, неначе та лелека, дивлюся радісно кругом.
</span>Шістнадцять дітей стали в ряд.
- Здраствуй, білочка!! - Заговорив з білочкою Фросею зайчик
- Привіт,привіт!!- Відповіла вона йому.
- Я таке бачив,таке бачив!! - З метушнею промовив зайчик
- Що таке??
- Я бачив мандрівку кленового листя!!
- А хіба це цікаво?? - Запитала білочку,крутячи своїм пухнастим хвостиком
-Ще й як!!Ти тільки послухай!! Іду я в лісі,бачу клен росте,старий,старий. Відірвався від нього листочок. Ось і клен попрохав мене щоб я прослідкував куди він полетить. Біжу,біжу за ним,а він сів прямо в озеро! Якось я вже би пішов додому,але все ж таки кле просив!!Узяв я колоду, і хутчіш за листочком! А він бач який хитрий,в нору до тітки Соні заліз. А вона як раз спала! Не хотілось меня її будити, але ятихенько узяв гілочку і дістав листка!Думав усе,спіймав і зараз віднесу кленові,а він нахаба щей дуж побіг від мене! Уже дивлюсь в лапках лисиці,як я тоді перелякався,але лисиця шмургнула його на землю,вже мала мене їсти,а я його зловил все ж таки і побіг до старого клена!!
- Який ти молодець!! Бач яка мандрівка в листка вийшла!- Відповіла білочка.
Солов'їну(прикм., означення),барвінкову(прикм., означення) українську(прикм., означення) рідну(прикм., означення) мову(іменник, додаток) в дар(іменник, обставина) дали(дієслово, присудок) мені(займенник, додаток) батьки(іменник, підмет).
АЛЕ
Може бути, що конструкція "українську рідну мову" є одним додатком(підкреслювати без пробілів між словами одним пунктиром). Таке іноді зустрічається.
Речення: просте, неокличне, розповідне, двоскладове, поширене, ускладнене однорідними означеннями, повне
Виділеного слова не бачу
Біля струмка козак спішився і зсадовив малого на землю. Коня завів у прозорий затінок, зняв поклажу, розсідлав. Самопал обережно притулив до стовбура.
Поки малий вигулював коня, Омелько розпакував торбу. Лишилося ще пшоно, торбинка пшеничного борошна, кілька шматочків сала, капшук солі та з десяток тараньок.
Не відстібуючи з пояса ні лука, ні сагайдака, козак зачерпнув мідним казанком крижаної води. Тоді всипав кілька жмень пшеничного борошна. Круто посолив. Проказав молитву і почав вимішувати тісто.
Коли вимішав так круто, що тісто вже не липло до рук, то насипав у казанок ще борошна і заходився щосили перетирати грушевою ложкою тісто з борошном. Омелько так старався, що аж упрів, але буханець тіста перетворився на дрібненькі кульки. Їх козак обережно зсипав у неглибоку дерев’яну миску.
Малий тим часом напоїв Буланка, насипав у шаньку вівса й поставив коня у холодку. Потім заступом викопав поздовжню ямку, по боках поклав два шмати вивернутого дерну, а на них, як на цеглини примостив поданий Омельком казанок із щойно набраною зі струмка водою.
Козак сам заклав у ямку паливо, брязнув по кременю важким кресалом. І ось казанок облизують прозорі язики полум’я.
Коли завирував окріп, Омелько всипав туди всю гору борошняних кульок. Ось випірнула з каламутного варива одна, друга, потім ще кілька закружляли по колу. Нарешті, всі борошняні горошини піднялися нагору.
Омелько зняв казанок із вогню. Повичерпнував варене тісто і наклав у дерев’яну миску. Стали з малим, проникливо прочитали “Отче наш” і сіли розкошувати гарячою затіркою. Ще й по тарані роздерли.
Поки Омелько дожував тараню й відкрив рота, щоб загадати малому роботу, той уже спав на м’якій траві. Махнувши рукою, козак усе сам помив у струмкові й заховав у торби. Засипав піском вогнище, що ще тліло. Осідлав коня, повантажив торби, припасував до сідла самопал.
Напруживши з усіх сил очі, побачив в глибині долини ніби кілька макових зернят. Та зернята ті рухались.
Омелько висадив сонного хлопчика в сідло і повів коня до найближчого пагорба. Озирнувшись, спостеріг, що крапки-вершники на мить застигли, а тоді почали невблаганно наближатися.
Козак знайшов густий кущ, один товстий пагін притис якомога нижче і прикрутив його верхівку жмаком трави до супротивного куща. До гілочки ж приладнав стрілу.
Зладнавши “самостріл”, Омелько швидко повів коня. Невдовзі за спиною наче дитина в долоні ляснула. То Омелькова стріла в когось влучила.
Ваше, воріженьки, щастя, що малий зі мною! Тому утікати час і пора!
Пересадивши малого наперед, козак легко злетів у сідло. Буланко чимдуж погнав до далекого лісу. (За Ю.Логвином; 395 сл.)
