Морфологічні ознаки:перехідні та неперехідні дієслова.
У реченні частіше виконує роль присудка або частини складенного присудка.
Осiнь......
Найгарнiша пора року.Вона зачаровуэ всiх свою неймовiрною красою.Як не можливо не помiтити багряних , або золотих листочкiв на дерева хочу якi легко вiдiрваються вiд гiлочок та летят на землю.Птахи починають вiдлiтати , а тварини готуватися до зимовоï сплячки.Починають холоднути рiчки та озера.Все починаэ засинати .А весною коли раннэ солнце пiдiйметься ми з радiстю будемо приймати цей дивовижний свiт.
Якщо запитати різних людей, що значить бути вихованою, можна отримати різні відповіді. І адже, це дійсно так: бути вихованим – справжнє мистецтво, яким сьогодні, на жаль, володіють далеко не всі люди. Неможливо відразу бути вихованим, люди вчаться цьому протягом всього свого життя. Можна годинами міркувати про вихованість, тому тут ми торкнемося лише основні якості, завдяки яким людина визнається вихованим.
Основна якість вихованої людини полягає в тому, що думає він про інших людей в першу чергу, а потім вже про себе, і відповідно поводиться, живучи в гармонії з собою і навколишнім світом. Вихована людина, якщо це в його силах, завжди прийде на допомогу, постарається не заважати іншим, в будь-якому випадку буде дотримуватися ввічливості і тактовності.
Вихована людина живе за законами етикету (правил поведінки в суспільстві), поважає думки та інтереси інших людей, терпляче ставиться до інших людей і їх звичкам, навіть якщо їх спосіб життя не співвідноситься з власним уявленням про хороше.
Вихована людина адекватний ситуації, має почуття своєї гідності, живе згідно зі своїми обов'язками і бажанням, не ущемляючи інтересів і прав інших.
Бути вихованим – значить, відповідально підходити до своїх обов'язків, будь то робота навчання або робота, сумлінно і з максимальною віддачею виконувати свою справу.
Людина вихований завжди приходить вчасно і виконує свої обіцянки. Він розташований до оточуючих людей, упевнено відчуває себе в компанії незнайомців, оскільки знає, як поводитися з ними оптимальним чином.
Якщо потрібно, вихована людина може приховати свої емоції, залишаючись коректним і стриманим.
Немає кращого співрозмовника, ніж вихована людина, тому що він вміє слухати, доброзичливо відповідати і підтримувати розмову.
Бути вихованим – означає бути чесним, не тільки перед іншим, але й перед самим собою.
Така людина законослухняний і шанує закони своєї країни, або тієї країни, де він у цей момент перебуває.
Вихована людина не вступає в перепалки і не намагається нав'язати всім свою точку зору, при цьому при необхідності він може твердо і спокійно відстояти свою думку. Ця людина не побоїться признатися, що помилявся, якщо його думка виявиться невірним.
Вихована людина сам працює на своє благополуччя, не примусити інших до чогось. Він не стане жити за рахунок чужої праці. Така людина сам приймає рішення і завжди відповідає за них сам.
Бути вихованим – значить, щиро і з любов'ю ставитися до близьких людей, шанувати своїх батьків.
Якщо ви вихован�
Легенда про вербу та калину<span>
<span>Жили колись в одному селі мати Вербена та її дочка Калина. Мудра й мила зростала дівчинка – мало хто вже таких діток пам’ятає. А до того ж чарівниця вона була: всі трави із землі піднімала, пташок лікувала, дерева від хвороб рятувала. Не було дитини вродливішої і добрішої душею. Та довідались про чарівницю Калину вороги. Вирішили її згубити, щоб землю українську багату завоювати, хворості і зло на людей напустити.
День був ясний, мов золотом гаптований, коли пішла дівчинка коси травами розчісувати, горобчиків годувати, льон, дощем прибитий із землі піднімати. Довго ходила Калина, стомилася, до криниці прибилася. Схилилася над нею, у жменю води взяла і краплиночку пташці дала. Аж раптом почула рідний неньчин голос із здаля: «Калино, Калино, не пий водиці…» Дівчина дуже хотіла пити й не звернула на це увагу. Та тільки-но перші краплі до губ піднесла, пташина маленька крилом їх знесла. Вдруге воду до губ піднесла – і навік деревом – калиною над водою зросла…
Бігла мати. Плакала. Шукала, та вже доньки любої не застала. Натомість гарне і пишне деревце стояло, сльозинки-намистинки сіяло. Схилилася мати над криницею, затулила серцем ту воду-кровицю і проросла над нею вербицею Минуло від тоді багато років, та матуся-верба все оберігає водні джерела, аби люди ніколи не зазнали лихих чарів.
Не ламай калину –
Образиш дівчину.
Не рубай вербу –
Накличеш біду.</span></span>
Вот!!!
одтвердите адрес электронной почты и получите 10 баллов.
Школьные Знания.com
Задай вопрос из школьного предмета
yuliacat715
5 - 9 классыУкраїнська література 5+3 б
власна історія про івана силу
Реклама
Следить Отметить нарушение Jitnyakovskaya12 07.05.2016
Ответы и объяснения
annaburyak777
Annaburyak777 Умный
Можу запропонувати таку історію з Іваном Силою:
Надворі стояла весна, дмухав легенький вітерець. Іван Сила зі своїм видатним тренером Брякусом збирався на змагання до Києва. Зі свого містечка вони вирішили добиратися автомобілем, адже ніщо не віщувало біди.
Несподівано небо почало хмуритись та чорніти, почувся гучний голос грому, яскраво засвітила блискавка. Потроху накрапував дощ. Це не абияк заважало їхати: дорогу поступову розмивало, вітер ламав кущі та скидав додолу дерева. Всюди стало темно і почалась справжня злива.
Проте Брякус та Іван поспішали на змагання та вирішили не зупинятись. Несподівано сталось лихо: щось важке та велике впало на дорого, автомобіль, що їхав попереду зник у темряві.
Брякус вийшов з машини та оглянув дорогу:
- Іване, сталось нещастя: дерево звалилось на машину. Треба терміново дістатись до найближчої станції та викликати допомогу.
- Докторе Брякусе, можливо, я допоможу швидше? – запитав Сила, виліз із машини та підійшов до дерева, що впало.
Несподівано Іван підняв цей здоровенний дуб, що було середньостатистичній людині не під силу, та віджбурнув його подалі:
- Дякувати Богу, що привалило лише задні сидіння, на котрому нікого не було. Але машина потребуватиме сильного ремонту.
Чоловік з автомобіля почав потроху вибиратись та намагався оговтатись від шоку:
- Мужчини, щиро вам дякую! Ви стали моїми рятівниками!
- Немає за що, бо допомагати слабшим – обов’язок кожної людини!
Буря почала стихати та Іван з тренером продовжили свій шлях. На тих змаганнях Сила посів перше місце, а грошовий приз пожертвував тому чоловікові на ремонт машини.
