Я народився в Україні. Я не винен, що я не народився, наприклад, у Німеччині. Якщо я народився в Україні, то зобов'язан любити мою державу, не зважаючи на все, що коїться у ній.
Але іноді, я замислююся, а чи оправдується ця любов? І тоді мені становиться сумно. Я розумію, що Україна, одна з найбідніших держав Європи, порівнянно з іншими. Народ у нех богатий, але іноді трапляются розбишаки, які то і роблять, що лаються на усіх та знущаються. І часто, мені боляче дивитися на те, як культурне життя нашої країни поступово гине.
Але, як кажуть, батьківщину не обирають. Якщо я народився тут, то зобов'язан робити все що завгодно, аби покращити стан неньки України.
Звичайно, у кожного є свої обов'язки в сім'ї. Наприклад, тато в сім'ї найчастіше заробляє гроші, майже завжди важкою працею. Мами зазвичай пораються по господарству: готують їжу, прибирають у домі. Діти мають простіші обов'язки: помити посуд за собою, витерти пил з меблів.
<span>У мене обов'язків не дуже багато, але я дорослішаю — і їх стає дедалі більше. Вранці я мушу застелити після себе ліжко. Якщо нікого немає вдома, то треба самому приготувати собі поїсти, в основному підігріти щось готове. Прийшовши зі школи додому, я обідаю, потім витираю меблі від пилу, підмітаю та у разі потреби мию підлогу у своїй кімнаті. Потім, якщо необхідно, йду за покупками: хлібом, молоком, яйцями тощо. . </span>
<span>У вихідні дні звичайно справ стає більше. По-перше, у суботу доводиться їздити на ринок та допомагати мамі носити сумки. Цього дня ми купуємо продукти на весь тиждень, а вже упродовж тижня докуповуємо найнеобхідніше: хліб, молоко, сметану тощо. Потім вдома допомагаю мамі після прання розвісити одяг на балконі. Ось такі обов'язки є у мене. </span>
<span>У дітей ще здавна були певні обов'язки, причому більше, ніж зараз, бо не було техніки, і тому дітям змалку доводилось рубати дрова для грубки, носити з колодязя воду тощо. їхні батьки теж з тієї самої причини були більш завантажені хатньою роботою. </span>
<span>Отже, сімейні обов'язки існували здавна, існують зараз, їх має кожна людина, що живе сама або з сім'єю. </span>
З давніх часів вважається, що саме у слові можна відчути дух народу. Та чи так воно насправді?
Кожен українець володіє своєю рідною мовою, тому це дає змогу українському народу бути одним цілим. Ми всі різні, але почуття єдиного в нас однакове. Як казав Іван Огієнко: "Мова – це наша національна ознака, в мові - наша культура, сутність нашої свідомості". Саме мова робить нас народом. Саме вона виділяє нас з поміж інших. Мова породжує слово. Слово - це думка народу, тому все взаємопов`язано. Без мови не існує слова, а без слова існування народу - неможливе. Душа народу це і є - слово. У кожного народу своє слово, тому і своя власна душа.
Отже, мова - це єдиний доказ того, що душа народу саме у слові, а слово, в свою чергу, це душа народу.
Настає зима, і світ навколо змінюється. Морозним подихом вона зачаровує природу. Усе навколо завмирає. Голі дерева мерзнуть на холодному вітру. Тоді зима-чарівниця посилає, дарує чудові, білі одежі з снігового хутра, в яких їм тепло та затишно чекати на тепло. Вона також встелює промерзлу землю пухнастою, білою сніговою ковдрою, що блищить діамантами у променях яскравого сонця. Річки, озера та моря, зима сковує товстою льодовою кригою, щоб вони змогли відпочити до весни. І поки природа спить, зима співає їй колискові протяжними голосами завірюхи. Пам'ятає зима й про людей. Їм вона дарує прекрасні візерунки на вікнах, щоб милувалися її майстерністю. Вона охороняє поля та сади, ховаючи їх під снігом від промерзання. Навесні той сніг розтане та напоїть землю для того, щоб вона родила наступного літа. Зима прикрашає міста й села, посипаючи їх снігом, чіпляючи бурульки під стріхи будинків. Зима справжня чарівниця.
Ответ: Велика вереснева тиша стоїть над землею.
Небо осені безкрає сумно дивиться в річку.
А маслючків брунатні карапузики з дощів
Объяснение:
